Безодня Маракота

Вдень у селищi панував вiдносний лад, оскiльки бiльшiсть мешканцiв ломами та кайлами трощили кварцовi пласти або на березi струмка промивали в лотках глину з пiском. З наближенням заходу сонця дiлянки шукачiв скарбiв тихцем порожнiли, а iхнi нечесанi, забрудненi глинистою рiдиною власники неквапливо чвалали до табору, готовi бозна на якi витiвки. Спочатку вони навiдувалися на склад Вобурна, де здавали денний видобуток, точна величина якого нотувалася, як годиться, в бухгалтерську книгу, причому кожен копач залишав собi певну кiлькiсть золота на покриття вечiрнiх потреб.

Зладнавши справи, шукачi скарбiв без упину i з усiею спритнiстю, на яку тiльки й були здатнi, бралися витрачати золото, що залишили собi на прожиток.

Звабливим центром вечiрнього життя селища була груба дощана ляда, покладена на двi великi дiжки. Цю споруду гучно називали пияцьким салуном «Британiя». Огрядний бармен Нет Адамс наливав тут паскудне вiскi по два шилiнги за кухлик або по гiнеi за пляшку, а його брат Бен виконував роль круп’е в убогiй пивничцi, що позаду притулилася до бару, перетворенiй у гральний заклад, який щовечора бував наповнений ущент.

В Адамсiв був ще один, третiй брат, але його життя передчасно урвалося в результатi прикрого непорозумiння з одним iз вiдвiдувачiв.

– Занадто ввiчливий вiн був, – проникливо зауважив його брат Нетенiел на похоронi, – а такi люди не затримуються на цьому свiтi.

Скiльки разiв я йому казав: «Якщо вже вирiшив сперечатися з незнайомим вiдвiдувачем про оплату за пiнту пива, спершу хапай зброю, i лише тодi починай сперечатися, а якщо побачиш, що той готовий сягнути по свiй револьвер, обов’язково стрiляй першим». Але брат був занадто делiкатний – спершу починав сперечатися, а вже потiм хапався за зброю, хоча цiлком мiг би взяти вiдвiдувача на цiвку ще до того, як з’ясовувати з ним стосунки.

Шляхетна ввiчливiсть покiйного обернулася збитками для братiв Адамсiв, котрi, вiдчуваючи пiсля загибелi Нiлла гостру нестачу робочих рук, були змушенi прийняти до спiлки людину збоку, що неминуче призвело до значного скорочення прибуткiв iхнього сiмейного концерну.

Нiк Адамс тримав придорожню корчму в Джекманз-Галчi ще до того, як там знайшли золото, i на цiй пiдставi мiг претендувати на звання найстарiшого мешканця селища.