Долина страху

Вас це не дивуе? Можливо, якийсь старовинний ворог i справдi вистежив вашого чоловiка, але заради чого була знята обручка?

Я готовий був заприсягтися, що легка усмiшка промайнула на ii вустах.

– Не можу сказати.

– Гаразд. Бiльше не будемо вас затримувати. Приймiть нашi вибачення за турботу, – пiднявся й уклонився iнспектор. – Залишилася ще купа нез’ясованих моментiв, але ми повернемося до них пiзнiше.

Мiсiс Дуглас пiдвелася з крiсла, i я знову помiтив швидкий запитальний погляд, який вона кинула на нас, – нiби спитала: «Яке враження справили на вас моi свiдчення?» – i пiшла.

– Вродлива жiнка, – задумливо мовив Мак-Дональд, коли дверi за нею зачинилися. – Беркер, гадаю, добряче встромив носа в тутешнi подii. Вiн визнав, що покiйник був ревнивий, i вiн напевно бiльше за будь-кого iншого знав про причини його ревнощiв. А iсторiя з обручкою? Їi не можна недооцiнювати. Той, хто стягнув iз пальця мерця обручку… Що скажете, мiстере Голмс?

Мiй приятель сидiв, опустивши голову на руки, занурений у роздуми.

– Емсе, – сказав Шерлок, коли увiйшов дворецький, – а де зараз мiстер Беркер?

– Пiду його пошукаю, сер.

Через хвилину вiн повернувся i повiдомив, що мiстер Беркер у саду.

– Не пригадуете, Емсе, що було на ногах у мiстера Беркера минулоi ночi?

– Вiн був у нiчних капцях. Я принiс йому чоботи, коли вiн мав iти в полiцiю.

– Гаразд, Емсе. Нам важливо знати, якi слiди залишив мiстер Беркер, а якi – злочинець.

– Мушу зауважити, що його капцi бруднi вiд кровi.

– Це цiлком природно, кров у кiмнатi була повсюди. Однак, Емсе, принесiть, будь ласка, це взуття сюди.

Емс подався за ним i незабаром повернувся з капцями в руках. Пiдошви iхнi були чорнi вiд застиглоi кровi.

– Дивно! – пробурмотiв Голмс, який стояв бiля вiкна та розглядав взуття. – Дуже дивно!

Потiм швидким рiзким рухом поставив один капець у кривавий слiд, що залишився на пiдвiконнi. Слiд повнiстю збiгався.

Інспектор змiнився на обличчi. У його мовi чiтко зазвучав шотландський акцент, як завжди в митi хвилювання.

– Джентльмени, – залементував вiн, – тут не може бути сумнiвiв! Беркер сам указав на вiкно. Пляма набагато ширша за слiд чобота. Але що все це означае, мiстере Голмс, що ж це таке?

– Це цiкаво… – пробурмотiв мiй товариш.

Вайт Мейсон захихотiв.

– Я ж казав, що тут незвичайний випадок! – вигукнув вiн.