Етюд у багряних тонах

Гаманця немае, але в кишенях знайшли сiм фунтiв тринадцять шилiнгiв. Кишенькове видання «Декамерона» Боккаччо з написом «Джозеф Стенджерсон» на форзацi. Два листи – один адресований Є. Дж. Дребберу, другий – Джозефу Стенджерсону.

– Яка адреса?

– Стренд, американська бiржа, до запитання. Обидва листи – вiд пароплавноi компанii «Гiйон» i стосуються вiдплиття iхнiх пароплавiв iз Лiверпуля. Ясно, що цей нещасний мав намiр повернутися до Нью-Йорка.

– Ви вже шукаете цього Стенджерсона?

– Аякже, сер. Я розiслав оголошення в усi газети, а один iз моiх людей поiхав на американську бiржу, та ще не повернувся.

– А до Клiвленда зверталися?

– Вранцi надiслали телеграму.

– Яку?

– Ми просто повiдомили, що сталося, i просили надати данi.

– А ви не просили про докладнiшу iнформацiю з приводу чогось такого, що здалося вам особливо важливим?

– Я спитав про Стенджерсона.

– І бiльше нi про що? Чи немае тут, на вашу думку, якихось особливих обставин у життi Дреббера, якi необхiдно з’ясувати?

– Я спитав про все, що вважав за потрiбне, – ображеним тоном вiдказав Грегсон.

Шерлок Голмс усмiхнувся й хотiв було щось додати, як раптом перед нами виник Лестрейд, який залишався в кiмнатi, коли ми вийшли в передпокiй. Вiн самовдоволено потирав руки.

– Мiстере Грегсон, я тiльки-но зробив найважливiше вiдкриття! – оголосив вiн. – Якби я не здогадався ретельно оглянути стiни, ми нiчого не дiзналися б!

Очi маленького чоловiчка блищали, вiн, мабуть, ледь стримував радiсть вiд того, що перевершив свого колегу на одне очко.

– Прошу сюди, – сказав вiн метушливо, ведучи нас назад у кiмнату, де, здавалося, стало трохи свiтлiше пiсля того, як забрали ii страшного мешканця. – Ось, станьте сюди!

Вiн чиркнув сiрником об пiдошву черевика й пiднiс його до стiни.

– Погляньте! – переможно заявив детектив.

Я вже казав, що в багатьох мiсцях шпалери висiли клаптями. У цьому кутку вiд стiни вiдстав великий шматок, оголивши жовтий квадрат шорсткого тиньку. На нiй кров’ю було виведено:

Rache

– Бачили? – хвалькувато заявив Лестрейд, як конферансье, який представляе публiцi атракцiон.

– Це найтемнiший куток, i нiкому не спало на гадку сюди глянути. Убивця – вiн або вона – написав це власною кров’ю. Дивiться, ось кров стекла зi стiни, i тут на пiдлозi е пляма. У будь-якому разi, самогубство виключаеться. А чому вбивця вибрав саме цей кут? Зараз поясню. Бачите недогарок на камiнi? Коли вiн горiв, цей кут був найсвiтлiший, а не найтемнiший.