Етюд у багряних тонах

– Якщо ви повiдомите про хiд розслiдування, – продовжував приватний детектив, – я буду щасливий допомогти вам, якщо зможу. А поки що я хотiв би поспiлкуватися з констеблем, який знайшов труп. Будьте ласкавi назвати менi його iм’я й адресу.

Лестрейд глянув у нотатник.

– Джон Ренс, – поiнформував вiн. – Зараз вiн вiльний. Його адреса: Одлi-корт, 46, Кеннiнгтон-парк-гейт.

Голмс записав адресу.

– Ходiмо, докторе, – сказав вiн менi. – Ми негайно вирушимо до нього. А вам хочу дещо повiдомити, – звернувся вiн до детективiв, – можливо, це допоможе слiдству.

Це, звiсно, вбивство, а вбивця – чоловiк. Зрiст у нього трохи бiльше шести футiв, вiн у розквiтi рокiв, ноги в нього дуже невеликi, як для такого зросту, взутий у важкi черевики з квадратними носаками й курить трихiнопольськi сигари[4 - Трихiнопольськi сигари – сорт сигар, якi виготовляли неподалiк мiста Тiруччiраппаллi в Пiвденнiй Індii.]. Вiн i його жертва приiхали сюди разом у чотириколiсному екiпажi, запряженому конем iз трьома старими й однiею новоi пiдковою на правому передньому копитi. Цiлком iмовiрно, що у вбивцi червоне обличчя й дуже довгi нiгтi на правiй руцi. Це, звiсно, дрiбницi, але вони можуть вам допомогти.

Лестрейд i Грегсон, недовiрливо всмiхаючись, перезирнулися.

– Якщо цього чоловiка вбили, то яким чином?

– Отрута, – коротко кинув Шерлок Голмс i попрямував до дверей. – І ось ще що, Лестрейде, – додав вiн, обернувшись. – Rache нiмецькою – «помста», тому не гайте часу на розшуки мiс Рейчел.

Випустивши цю парфянську стрiлу, вiн пiшов, а обидва суперники дивилися йому вслiд, роззявивши роти.

Роздiл IV

Що розповiв Джон Ренс

Ми вийшли з будинку номер три, Лористон-Гарденс, близько першоi години дня. Шерлок Голмс потягнув мене в найближчу телеграфну контору, звiдки надiслав якусь довгу телеграму. Потiм закликав кеб i велiв вiзнику iхати за адресою, яку нам дав Лестрейд.

– Найцiннiше – це свiдчення очевидцiв, – сказав менi Голмс. – Щиро кажучи, у мене склалося достатньо чiтке бачення цiеi справи, однак, треба дiзнатися все, що вдасться.

– Знаете, Голмсе, ви мене просто вражаете, – буркнув я. – Ви дуже впевнено описали подробицi злочину, але скажiть, невже ви в душi нiтрохи не сумнiваетеся, що все було саме так?

– Тут важко помилитися, – пояснив Голмс. – Перше, що я побачив, пiд’iхавши до будинку, були слiди кеба бiля самого узбiччя дороги. Зауважте, що до минулоi ночi дощу не було цiлий тиждень.