Етюд у багряних тонах

Я мимоволi зойкнув; коридорний одразу ж повернувся назад. Побачивши кров, вiн мало не знепритомнiв. Дверi виявилися замкненими зсередини, але ми висадили iх плечима й увiрвалися в кiмнату. Вiкно було розчахнуте, а бiля нього на пiдлозi, скоцюрбившись, лежав чоловiк у нiчнiй сорочцi. Вiн був мертвий, i, либонь, уже давно: труп встиг задубiти. Ми перевернули його на спину, i коридорний пiдтвердив, що це той самий чоловiк, який жив у них у готелi пiд iм’ям Джозефа Стенджерсона. Смерть настала вiд глибокого удару ножем у лiвий бiк; далебi, нiж зачепив серце.

І тут виявилося найдивнiше. Як гадаете, що ми побачили над трупом?

Перш нiж Голмс устиг вiдповiсти, я вiдчув, що зараз почую щось страшне, й у мене шкiрою забiгали сироти.

– Слово Rache, написане кров’ю, – видихнув Голмс.

– Так отож.

У голосi Лестрейда звучав забобонний страх.

Ми помовчали. У дiях невiдомого вбивцi була якась зловiсна методичнiсть, i вiд цього його злочини видавалися iще жахливiшими. Моi нерви, якi жодного разу не пiдводили на полях баталiй, зараз затрiпотiли.

– Вбивцю бачили, – продовжував Лестрейд. – Хлопчик, який приносив молоко, йшов назад до молочника через провулок, куди виходить стайня, що позаду готелю. Вiн зауважив, що драбина, яка завжди лежала на землi, приставлена до вiкна другого поверху готелю, а вiкно вiдчинене навстiж. Вiдiйшовши трохи, вiн озирнувся та побачив, що драбиною спускаеться якийсь чоловiк. І спускався так спокiйно, не криючись, що хлопчик сприйняв його за теслю або столяра, котрий працював у готелi.

Хлопець не звернув особливоi уваги на цього чоловiка, хоча у нього й промайнула думка, що так рано зазвичай ще не працюють. Вiн пригадуе, що чоловiк був високий на зрiст, з червоною пикою та в довгому брунатному плащi. Вiн, мабуть, пiшов iз кiмнати не вiдразу пiсля вбивства, сполоснув руки в мийницi з водою та ретельно витер нiж об простирадло, на якому залишилися плями кровi.

Я поглянув на Голмса – опис вбивцi точнiсiнько збiгався з його гiпотезою.

Однак обличчя мого приятеля не показувало нi радощiв, нi задоволення.

– Ви не знайшли в кiмнатi нiчого такого, що могло б навести на слiд убивцi? – спитав вiн.

– Нiчого. У Стенджерсона в кишенi був гаманець Дреббера, але тут немае нiчого дивного: Стенджерсон завжди за нього платив. У гаманцi вiсiмдесят фунтiв iз дрiб’язком, i, вочевидь, звiдти нiчого не взяли. Не знаю, якi мотиви цих дивних злочинiв, лишень не грабунок.