Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох

Це я побачив завдяки слiдам на пiдлозi, помiтив також, що чоловiка, який мiряв кроками кiмнату, охоплювало все бiльше збудження. Вiн постiйно базiкав, поки не накрутив себе до стану лютi. І тодi сталася трагедiя. Ну ось, я виклав вам усе, що знаю напевно, iнше – лише здогади та гiпотези. Утiм, фундамент для них мiцний. Але слiд поквапитися, я ще хочу встигнути на концерт, послухати Норман Неруду.

Тим часом наш кеб пробирався нескiнченними убогими вуличками та похмурими провулками. Раптом наш кебмен зупинився в найбiльш похмурому й гнiтючому з них.

– Ось вам i Одлi-корт, – сказав вiн, вказуючи на вузьку щiлину в рядi тьмяних цегляних будинкiв. – Коли повернетесь, я чекатиму тут.

Одлi-корт був не особливо привабливим мiсцем. Тiсний прохiд привiв нас у чотирикутний, вимощений плиткою двiр, оточений брудними халупами. Ми проштовхалися крiзь натовп замурзаних дiтлахiв i, пiрнаючи пiд мотузки з вилинялою бiлизною, дiсталися до номера 46. Дверi оздоблювала маленька мiдна дощечка, на якiй було викарбуване iм’я Ренс.

Нам сказали, що констебль ще не прокинувся, i запропонували зачекати в крихiтнiй вiтальнi.

Незабаром з’явився й сам господар. Вiн, мабуть, був дуже невдоволений, що ми потривожили його сон.

– Я вже дав свiдчення у вiддiлку, – пробурчав вiн.

Голмс вийняв iз кишенi пiвсоверена та задумливо повертiв його в пальцях.

– Нам було б набагато приемнiше послухати вас особисто, – пояснив вiн.

– Що ж, я не проти розповiсти все, що знаю, – вiдповiв констебль, не зводячи очей з золотоi монети.

– Просто розкажiть нам усе, як воно сталося.

Ренс сiв на диван, набитий кiнським волоссям, i стурбовано насупив брови, нiби намагаючись вiдновити в пам’ятi кожну дрiбницю.

– Почну з самого початку, – сказав вiн. – Я чергував уночi, з десятоi до шостоi ранку. Близько одинадцятоi в «Бiлому оленi» трохи побилися, але загалом у моему районi було тихо. О першiй годинi ночi почався дощ, я зустрiвся з Гаррi Мерчером – тим, хто чергуе в дiльницi Голланд-Грув.

Ми постояли на розi Генрiетт-стрит, погомонiли про те, про се, а потiм, о годинi, мабуть, другiй або трохи пiзнiше, я вирiшив пройтися Брикстон-роуд, перевiрити, чи все гаразд. Болото там було непрохiдне, i я нiкого не побачив, хiба що один-два кеби проiхали. Іду собi й мiркую, мiж нами кажучи, що добре було б зараз хильнути скляночку гаряченького джину, аж раптом у вiкнi того самого будинку блиснуло свiтло.