Етюд у багряних тонах. Знак чотирьох

 – Хороша гра – це дар богiв, а кепська…

– Ну, тодi все гаразд, – весело зареготав вiн. – Здаеться, можна вважати, що справу залагоджено, якщо лишень вам сподобаються кiмнати.

– Коли ми iх побачимо?

– Зайдiть за мною завтра опiвднi, поiдемо звiдси разом i про все домовимося.

– Чудово, отже, рiвно опiвднi, – сказав я, тиснучи йому руку.

Чоловiк знову зайнявся своiми хiмiкатами, а ми зi Стемфордом пiшли до мого готелю.

– Мiж iншим, – раптом зупинився я, повернувшись до супутника, – як вiн дiзнався, що я приiхав iз Афганiстану?

Той загадково посмiхнувся.

– Це його головна особливiсть, – сказав мiй компаньйон. – Багато людей не поскупилися би, щоб дiзнатися, як вiн усе це вгадуе.

– Тут е якась таемниця? – вигукнув я, потираючи руки. – Дуже цiкаво! Дякую за те, що нас познайомили. Знаете, щоб пiзнати людство, треба вивчити людину.

– То ви мусите вивчати Голмса, – зазначив Стемфорд, прощаючись. – Утiм, ви скоро переконаетеся, що це мiцний горiшок.

Можу закластися, що вiн розкусить вас швидше, нiж ви його. До побачення!

– Бувайте, – вiдповiв я й попрямував до готелю, дуже зацiкавлений своiм новим знайомим.

Роздiл II

Мистецтво робити висновки

Наступного дня ми зустрiлися в домовлений час i поiхали дивитися квартиру на Бейкер-стрит, № 221-б, про яку Голмс розповiдав напередоднi. У помешканнi були двi зручнi спальнi та простора, свiтла, затишно обставлена вiтальня з двома великими вiкнами.

Кiмнати нам сподобалися, i платня, подiлена на двох, виявилася такою невисокою, що ми вiдразу ж домовилися й вступили у володiння квартирою. Того ж вечора я перевiз iз готелю своi речi, а на ранок прибув i Шерлок Голмс iз кiлькома скринями та валiзами. День-два ми займалися розпакуванням i розкладанням нашого майна, намагаючись знайти для кожноi речi найкраще мiсце, а потiм поступово влаштувалися та пристосувалися до нових умов.

Голмс, безумовно, був не з тих, iз ким важко вжитися. Вiн вiв спокiйний, розмiрений спосiб життя й зазвичай залишався вiрним своiм звичкам. Рiдко коли лягав спати пiсля десятоi вечора, а вранцi здебiльшого встигав поснiдати та пiти, поки я ще лежав у лiжку. Інодi вiн просиджував весь день у лабораторii, iнколи – в анатомцi, а часом надовго йшов гуляти, причому цi прогулянки, мабуть, заводили його в найглухiшi закутки Лондона.