Країна імли

 – Та ви самi впродовж пiвгодини торочили менi якусь нескiнченну iсторiю про буйвола. Професор Саммерлi може це пiдтвердити.

– Менi важко вирiшити, хто з вас обох був нуднiшим, – вiдгукнувся Саммерлi. – Заявляю вам, Челленджере, що все життя буду затискати вуха, як тiльки при менi згадають про буйволiв або футбол.

– Та я ж сьогоднi жодного слова не промовив про футбол! – обурювався я.

Лорд Джон пронизливо свиснув, а Саммерлi пригнiчено похитав головою.

– Та ще й такоi ранньоi пори! – правив вiн далi.

 – Це кого завгодно могло б вивести з рiвноваги. У той час, як я сидiв, занурившись у замислене мовчання…

– Мовчання? – вигукнув лорд Джон. – Та ви ж на всю дорогу влаштували нам виставу в стилi вар’ете в ролi iмiтатора голосiв тварин, i були скорiше схожi на навiжений грамофон, нiж на людину.

Саммерлi випростався. Його добряче зачепило.

– Вам забаглося показати вiдсутнiсть свого смаку, лорде Джон, – сказав вiн iз кислою, як оцет, пикою.

– Але дiдько забирай, це вже межуе з божевiллям! – вигукнув лорд Джон.

 – Кожен точно знае, що робили iншi, i нiхто не може згадати, що виробляв сам. Почнiмо iз самого початку. Ми сiли в купе першого класу для курцiв, це не пiдлягае сумнiву, чи не так? Потiм почалася суперечка з приводу листа в «Таймсi» нашого приятеля Челленджера.

– О, то ви справдi сперечалися через нього? – гнiвно спитав наш господар i насупив брови.

– Ви, Саммерлi, сказали, що в усiй цiй iсторii немае нi слова правди.

– Ого! – сказав професор Челленджер i погладив свою бороду.

 – Нi слова правди? Пригадую, я вже чув колись цю фразу. Чи можу я дiзнатися, якими аргументами спростував великий i знаменитий професор Саммерлi ствердження тiеi скромноi персони, котра насмiлилася висловити свою думку про науковi можливостi? Чи не опуститься вiн усе ж до того, щоб подати якiсь аргументи на захист своеi протилежноi думки, перш нiж остаточно убити цього жалюгiдного нiкчему?

Вiн вклонився, стенув плечима i розчепiрив пальцi, вимовляючи цю тираду з бундючним i слоноподiбним сарказмом.

– Аргументi цi вельми доступнi, – вiдповiв упертий Саммерлi. – Я встановив, що якби ефiр, що оточуе землю, був в однiй своiй частинi настiльки отруйний, аби викликати небезпечнi симптоми, то навряд чи вiн помилував нас трьох пiд час нашоi подорожi залiзницею.

Ця заява невимовно звеселила Челленджера. Вiн реготав без угаву, то ж уся кiмната, здавалося, почала тремтiти та гримiти.