Країна імли

Неоковирна машина людського тiла не здатна утримувати сприйнятi враження, але ми здогадуемося, яка духовна насолода криеться в станi сну чи трансу. Можливо, природа побудувала чудовi ворота i спорядила iх безлiччю запашних i мерехтливих покривал, аби створити нам переддень нового життя. Щоразу, коли я глибоко дослiджував буття, то знаходив в основi лише добро та мудрiсть. І якщо боязкий смертний iнколи потребуе особливоi нiжностi, то таким моментом, безумовно, е небезпечний перехiд вiд буття до вiчностi. Нi, Саммерлi, нiчого не хочу я знати про вашi закони, бо я, принаймнi, здаюся собi занадто потужним явищем, аби менi загрожував суто фiзичний розпад на жменьку солей i три вiдра води.

– Якщо ми вже згадали про смерть, – озвався лорд Джон, – то я вам ось що скажу. Я чудово розумiю наших пращурiв, котрi заповiдали ховати себе з сокирою, сагайдаком, стрiлами й iншими речами, нiби iм належало продовжувати свiй звичайний триб життя. Не знаю, – при цьому вiн знiяковiло поглянув на нас, – мабуть, i менi було б затишнiше, якби мене поховали з моею мисливською рушницею, з тiею, що коротша i забезпечена прогумованим цiв’ям, i з патронташем… Це, певна рiч, безглузда примха, але я маю ii висловити.

Що скажете на це, Herr Professor?

– Ну, – вiдказав Саммерлi, – якщо вам заманулося знати мою думку, то це менi видаеться безперечним пережитком кам’яного вiку, а, може, ще й бiльше вiддаленоi ери. Я особисто належу до двадцятого столiття i хотiв би померти як справдi культурна людина. Я не змiг би сказати, що боюся смертi бiльше за вас усiх, тому що жити менi в будь-якому разi залишаеться недовго.

Але я не в змозi спокiйно сидiти i чекати ii без спроб до опору, як баран чекае на рiзника. Вочевидь, ви знаете, Челленджере, що порятунку немае?

– Порятунку немае, – пiдтвердив той. – У кращому випадку нам вдасться продовжити наше життя на кiлька годин i безпосередньо спостерiгати розвиток цiеi величноi трагедii, перш нiж ми самi станемо ii жертвами. Це, мабуть, менi до снаги.

Я вдався до певних запобiжних заходiв.

– Кисень?

– Саме так. Кисень.

– Але як допоможе нам кисень, коли отруений весь ефiр? Мiж киснем i ефiром так само мало спiльного, як, скажiмо, мiж цеглою й якимось газом. Це зовсiм рiзнi речовини. Одне ж не може впливати на iнше. Челленджере, ви ж не можете стверджувати це серйозно!

– Мiй милий Саммерлi, на цю ефiрну отруту, без сумнiву, впливають елементи матерii. Ми бачимо це за характером i розподiлом ii дii.