Країна імли

Раптом до мене долинув iз вiтальнi громовий голос Челленджера.

– Мелоуне! – гукнув вiн. – Вас просять до апарата.

Я швидко пiдбiг до телефону й упiзнав голос МакАрдла. Той викликав мене з Лондона.

– Це ви, пане Мелоун? Тут, у Лондонi, дiеться щось неймовiрне. Заради Бога, спитайте професора Челленджера, що вiн пропонуе задля порятунку.

– Вiн нiчого не може вам запропонувати, – вiдповiв я. – Вiн вважае кризу загальною та невiдворотною. Ми тут трохи запаслися киснем, але це може вiдтермiнувати для нас катастрофу лише на кiлька годин.

– Кисень! – злякано видихнув вiн. – Уже немае часу дiставати кисень. З часу вашого вiд’iзду редакцiя перетворилася на справжню божевiльню. Половина службовцiв знепритомнiла. Я сам вiд утоми насилу можу пересуватися. З моiх вiкон бачу купи людських тiл, що валяються на Флiт-стрит. Рух у мiстi припинився повнiстю. Судячи з останнiх телеграм, весь свiт…

Його голос стишився до шепоту i завмер, нарештi, абсолютно. За мить я почув у телефонi глухий удар, немов його голова з грюкотом впала на письмовий стiл.

– Пане МакАрдл! – ридав я. – Пане МакАрдл!

Жодноi вiдповiдi. Вiшаючи слухавку, я знав, що почув його голос востанне.

Тiеi митi, коли я зробив крок у бiк вiд телефону, це звалилося i на нас. Ми були, наче плавцi, котрi по плечi стоять у водi, коли iх раптом досягае набiгла хвиля i вони в неi занурюються з головою. Немов незрима рука повiльно вхопила мене за горлянку, стиснула ii м’яко, але невблаганно i взялася вичавлювати з мене життя. Я вiдчував у грудях неймовiрний тиск, голову буцiмто стягував обруч, у вухах гудiло, а перед очима пролiтали страшнi блискавки.

Похитуючись, я поплентався до поручнiв сходiв. Тiеi ж митi повз мене кинувся Челленджер, шаленiючи та сопучи, як поранений вiл. Вiн справляв жахливе враження своiм багряним опухлим обличчям, виряченими очима та скуйовдженим волоссям. Свою тендiтну дружину, котра, мабуть, зомлiла, вiн нiс на плечi i так збiгав, спотикаючись i хитаючись, сходами. Пiдiймаючись i ковзаючи, просуваючись уперед лише завдяки своiй силi волi, вiн вибрався, нарештi, iз смертоносноi атмосфери та прибув у гавань тимчасового добробуту. Наслiдуючи його приклад, я також зiбрався з останнiми силами. Хитаючись, падаючи та чiпляючись за перила сходiв, я тягнув уперед, поки не впав непритомний ниць на останньому щаблi. Лорд Джон ухопив мене залiзною рукою за комiр, i миттю пiзнiше я вже лежав на килимi в будуарi, на спинi, нездатний ворухнутися чи промовити хоча б слово.