Країна імли

У нього була дивовижна аудиторiя: дружина, котра слухняно казала «так», не знаючи, чого вiн насправдi хоче; Саммерлi, котрий сидiв бiля вiкна у роздратованому та буркотливому настроi, але слухав iз цiкавiстю; лорд Джон, котрий забився в куток iз нудьгуючим виглядом, i я, котрий стояв бiля вiкна та спостерiгав цю сцену з невимушеною увагою людини, що немов бачить сон або такi речi, до яких анiтрохи не причетна. Челленджер сидiв за столом посеред кiмнати, й електрична лампа освiтлювала дзеркальне скло пiд мiкроскопом, який вiн принiс iз вбиральнi.

Яскраве свiтло, вiдбите вiд скла, рiзко висвiчувало частину його обвiтреного бородатого обличчя, мiж тим, як iнша частина була занурена в глибокий морок. Здаеться, вiн нещодавно приступив до роботи про нижчi мiкроорганiзми, i тепер професора вкрай хвилював той факт, що вiн знайшов ще живою амебу, яку день тому поклав пiд мiкроскоп.

– Ви тiльки погляньте, – повторював вiн схвильовано. – Саммерлi, пiдiйдiть-но сюди та переконайтеся самi.

Будь ласка, Мелоуне, пiдтвердьте моi слова. Маленькi веретенчастi тiльця посерединi – це дiатомеi; на них не варто звертати уваги, позаяк це швидше рослиннi, нiж твариннi iстоти. Але праворуч ви бачите безсумнiвну амебу, що лiниво повзе освiтленим полем. Цей верхнiй гвинт слугуе для калiбрування: ви можете вiдрегулювати рiзкiсть.

Саммерлi послухався його вказiвок i погодився з колегою. Я також зазирнув у цилiндр i побачив крихiтну тварючку, схожу на скляного павучка, що залишав своi липкi слiди на освiтленому полi.

Лорд поставився до цього, мабуть, iз повною байдужiстю.

– Навiщо менi ламати голову над питанням, жива вона чи мертва? – буркнув вiн. – Ми ж не знаемо один одного навiть на вигляд, то з якого дива менi особливо перейматися нею. Адже i вона не втрачае душевного спокою через наше здоров’я.

Я мимоволi засмiявся, а Челленджер спрямував на нас надзвичайно докiрливий, спопеляючий погляд.

– Легковажнiсть недоукiв ще гiрша, нiж обмежена впертiсть повних невiгласiв, – кинув вiн.

 – Якби лорд Джон зважився зiйти…

– Мiй любий Джордже, якби ти не був таким уiдливим, – сказала його дружина i ласкаво поклала руку на чорну гриву вченого, що звисала над мiкроскопом. – Чи не все одно, жива амеба, чи мертва?

– Нi, вiд цього залежить дуже багато, – сердито вiдповiв ii чоловiк.

– Тодi даваймо обмiркуемо це, – сказав iз веселою усмiшкою лорд Джон.