Країна імли

Мiй розумовий капiтал, все те, що я досi прочитав, моi дослiди та спостереження, мiй справдi абсолютно винятковий талант – все це мала сконцентрувати в собi ця праця. Вона, без сумнiву, вiдкрила б собою нову еру в науцi. І все ж, мушу сказати, з нездiйсненням своiх задумiв я змирився.

– Гадаю, – зауважив лорд Джон, – що всiм нам доводиться залишити щось недокiнчене в цьому життi. А як, до речi, справи у вас, мiй юний друже?

– Я саме працював над томиком вiршiв, – вiдповiв я.

– Принаймнi, свiт буде вiд них врятований, – покепкував лорд.

 – У кожнiй справi е хороший бiк, треба лишень умiти його знаходити.

– А ви? – поцiкавився я.

– Я якраз уже закiнчував збиратися в дорогу, бо обiцяв Мерiвейлу навеснi вирушити з ним до Тибету полювати на леопардiв. Але вам, панi Челленджер, мабуть, сумно розлучатися з цим затишним будиночком, який ви нещодавно збудували.

– Мiй дiм там, де е Джордж. Але я б багато чого вiддала за те, щоб востанне пройтися з ним у ясному ранковому повiтрi цими дивними пагорбами.

Їi слова знайшли вiдгук у наших серцях. Сонце тим часом пронизало туман, який до цього огортав мiсцевiсть, як ковдра, й уся широка долина простяглася тепер перед нами, купаючись у його золотих променях. Ми душилися в затхлiй та отруенiй атмосферi, тому нам видався чарiвно прекрасним цей чистий, сонячний, умитий вiтром ландшафт. Панi Челленджер у тузi простягла до нього руки. Ми присунули крiсла до вiкна та сiли перед ним пiвколом. Повiтря ставало надзвичайно спертим. Тiнi смертi вже немов пiдкрадалися до нас, до останнiх людей на Землi.

Здавалося, що незрима завiса опускаеться навколо нас зусiбiч.

– Цього балона вистачило ненадовго, – резюмував лорд Джон, важко сапаючи.

– Кiлькiсть кисню не у всiх балонах однакова, – пояснив Челленджер. – Це залежить вiд тиску при наповненнi i вiд способу закупорення. Менi також здаеться, що цей балон мав якусь ваду.

– Отже, у нас вкрали останнi години нашого життя, – гiрко зронив Саммерлi. – Характерний фiнал для пiдлого столiття, в якому ми живемо.

Тепер, Челленджере, вам випала нагода спостерiгати суб’ективнi явища фiзичного розпаду.

– Сiдай на цей ослiнчик бiля моiх нiг i подай менi руку, – попросив Челленджер свою дружину. – Менi здаеться, друзi, що подальше перебування в цьому нестерпному повiтрi не бажане. А ти якоi думки, люба?

Його дружина застогнала та сховала обличчя в його колiнах.

– Я бачив людей, котрi купалися взимку в ополонцi, – озвався лорд Джон.