Повернення Шерлока Голмса

Я хотiв щось йому сказати, аж раптом мiй погляд упав на освiтлене вiкно, i я знову вiдчув подив. Схопивши Голмса за руку, я показав йому на вiкно.

– Постать ворухнулася! – вигукнув я.

І справдi, тепер силует був обернений до нас уже не профiлем, а спиною.

Либонь, роки не пом’якшили рiзкого характеру Голмса, i вiн залишився таким самим нестерпним, стикаючись iз людьми менш розумними, нiж вiн сам.

– Звiсно, вона ворухнулася, – буркнув вiн. – Невже я останнiй телепень, Ватсоне, щоб усадовити в кiмнатi явне опудало й сподiватися за його допомогою одурити найбiльш хитрющих шахраiв, котрi тiльки iснують в Європi? Ми сидимо в цiй дiрi двi години, i за цей час мiсiс Гадсон змiнювала положення фiгури вiсiм разiв, тобто кожнi чверть години.

Звiсно, вона пiдбираеться до неi так, аби ii саму не було видно… Ага!

Раптом вiн затамував подих i завмер. У напiвтемрявi я побачив, як детектив стоiть, витягнувши шию, у позi напруженого очiкування. Вулиця тепер була зовсiм безлюдною. Можливо, що тi двое все ще стояли причаiвшись у пiд’iздi, але я вже не мiг iх бачити.

Навколо нас панували тиша та пiтьма. І в темрявi чiтко видiлявся жовтий екран яскраво освiтленого вiкна з контурами чорного силуету в центрi.

У повнiй тишi я чув дихання Голмса зi свистом, що свiдчило про сильне, насилу тамоване хвилювання. Несподiвано вiн штовхнув мене вглиб кiмнати, у найтемнiший ii закуток, i затиснув менi на хвилину рота рукою, щоб я не промовив нi слова. У цю мить я вiдчув, як тремтять його пальцi. Нiколи ще не бачив я його таким схвильованим, однак темна вулиця й далi здавалася пустельною та безмовною.

І раптом я почув те, що вже вловив тонший слух мого приятеля. Якийсь тихий, приглушений звук долинув до мене, але не з боку Бейкер-стрит, а з глибини того самого будинку, в якому ми ховалися. Ось вiдчинилися та зачинилися вхiднi дверi. За секунду чиiсь обережнi кроки почулися в коридорi – кроки, якi, мабуть, намагалися бути тихими, але гучно вiдлунювали в порожньому будинку. Голмс притулився до стiни; я зробив те саме, мiцно стиснувши револьвер.

Вдивляючись у темряву, я розрiзнив нечiткий чоловiчий силует, чорну постать, трохи темнiшу, нiж чорний прямокутник вiдчинених дверей. Хвильку вiн постояв там, потiм пригнувся i крадучись рушив уперед. У всiх його рухах таiлася загроза. Ця зловiсна постать була за три кроки вiд нас, i я вже напружив м’язи, готуючись вiдбити напад незнайомого, аж раптом менi спало на думку, що вiн i не пiдозрюе про нашу присутнiсть.