Повернення Шерлока Голмса

Пiсля свого незвичайного протесту Шерлок Голмс зручно вмостився у фотелi, взяв газету й тiльки-но почав ii неспiшно гортати, аж раптом пролунав рiзкий дзвiнок, пiсля чого ми почули дужi глухi удари, нiби в дверi барабанили кулаком. Потiм хтось iз шумом заскочив у передпокiй, побiг сходами, i в нашiй вiтальнi опинився блiдий, скуйовджений i захеканий юнак iз божевiльними очима.

– Даруйте, мiстере Голмс, – насилу вимовив вiн. – Заради бога не гнiвайтеся… Я вже й не знаю, що робити. Мiстере Голмс, я – нещасний Джон Гектор Мак-Фарлейн…

Вiн чомусь був упевнений, що це iм’я пояснить нам i мету його вiзиту, i його дивний вигляд, але iз запитального виразу, що застиг на обличчi мого товариша, я збагнув, що для нього воно означае анiтрохи не бiльше, нiж для мене.

– Пригостiться цигаркою, мiстере Мак-Фарлейн, – запропонував Голмс, пiдсовуючи гостевi свiй портсигар. – Мiй колега доктор Ватсон, оцiнивши ваш стан, прописав би вам щось заспокiйливе. Але ж i припiкае сьогоднi, правда? Ну от, а тепер, якщо ви трiшки отямилися, сiдайте, будь ласка, у це крiсло та спокiйно, не кваплячись розкажiть, хто ви та що привело вас сюди.

Ви назвали свое iм’я так, нiби воно менi обов’язково знайоме, але запевняю, що, крiм тих очевидних фактiв, що ви масон, адвокат, неодруженi, хворiете на астму, – я бiльше нiчого не знаю.

Я вже знайомий iз методами мого приятеля, тож поглянувши уважнiше на нашого гостя, помiтив i недбалiсть в одязi, i пачку дiлових паперiв, i брелок на ланцюжку вiд годинника, i засапаний подих – словом, усе, що допомогло Голмсу зробити своi висновки.

Але наш вiдвiдувач був уражений.

– Атож, мiстере Голмс, маете рацiю, до цього можна лише додати, що немае зараз у Лондонi людини, нещаснiшоi за мене. Заради всього святого, мiстере Голмс, рятуйте! Якщо вони прийдуть за мною, а я не встигну закiнчити свою розповiдь, попросiть iх зачекати. Хочу, щоб ви дiзналися все вiд мене. Я пiду в каземат зi спокiйним серцем, якщо ви погодитеся менi допомагати.

– Вас заарештують? – вигукнув Голмс.

 – Та це просто диво… просто жахливо. Яке звинувачення вам висувають?

– Убивство мiстера Джонаса Олдейкра з Ловер-Норвуда.

На обличчi мого товариша вiдбилося спiвчуття з вiдтiнком, як менi здалося, задоволення.

– Це ж треба! – зауважив вiн. – Адже всього кiлька хвилин тому я скаржився доктору Ватсону, що сенсацii зникли зi сторiнок наших газет.

Наш гiсть простягнув тремтячу руку до «Дейлi телеграф», що так i залишилася лежати на колiнах Голмса.