Повернення Шерлока Голмса

Юнак несподiвано дiзнаеться, що в разi смертi якогось немолодого джентльмена вiн успадковуе його майно. І що робить? Не кажучи нiкому нi слова, пiд якимось приводом вирушае того ж вечора до свого клiента, чекае, поки економка (единий, крiм господаря, мешканець будинку) засне, i, залишившись зi своiм благодiйником сам на сам, убивае його, спалюе труп у штабелi дощок, затим вирушае в мiсцевий готель. Слiди кровi на пiдлозi та на рукiв’i його цiпка майже не помiтнi. Можливо, йому здалося, що вiн убив Олдейкра безкровно, тому вирiшуе знищити труп, аби замести слiди, якi, ймовiрно, неодмiнно вказували б на нього.

Це ж очевидно.

– У тому-то й рiч, любий Лестрейде, що аж надто очевидно. Серед ваших чеснот немае однiеi – уяви, але все ж спробуйте уявити себе на мiсцi цього юнака на одну мить i скажiть: вчинили б ви вбивство ввечерi того ж дня, коли дiзналися про заповiт? Невже вам не спало б на думку, що сусiдство цих двох подiй небезпечне, а ще небезпечнiшими е слуги, котрi знають про вашу присутнiсть у будинку.

Адже дверi гостевi вiдчиняла економка! І врештi-решт, витратити стiльки зусиль, аби знищити труп, i залишити в кiмнатi цiпок, щоби всi знали, хто злочинець! Погодьтеся, Лестрейде, що це малоймовiрно.

– Що стосуеться цiпка, мiстере Голмс, то ви не гiрше за мене знаете, що злочинцi часто хвилюються й роблять те, чого б нiколи не зробили в нормальному станi. Швидше за все, вiн просто побоявся повернутися за цiпком у спальню.

Спробуйте вигадати версiю, яка пояснювала б факти краще, нiж моя.

– Та скiльки завгодно! – стенув плечима Голмс. – Будь ласка, ось, наприклад, цiлком iмовiрний варiант. Дарую його як робочу гiпотезу. Якийсь волоцюга йде повз будинок i завдяки пiднятiй фiранцi помiчае в спальнi двох чоловiкiв. Адвокат пiшов. Входить волоцюга, зауважуе цiпок, хапае його й убивае Олдейкра. Потiм влаштовуе пожежу, спалюе труп i зникае.

– Але навiщо волоцюзi спалювати труп?

– А навiщо це робити Мак-Фарлейну?

– Щоб знищити докази.

– А волоцюга хотiв зробити вигляд, що нiякого вбивства не було взагалi.

– Чому ж волоцюга нiчого не взяв?

– Бо побачив, що з паперiв для нього жодноi користi.

Лестрейд похитав головою, хоча менi здалося, що вигляд у нього перестав бути таким самовпевненим.

– Якщо ваша ласка, мiстере Голмс, шукайте свого волоцюгу, а ми займаемося Мак-Фарлейном. Хто мае рацiю – покаже майбутне.