Повернення Шерлока Голмса

Батько Мак-Фарлейна поiхав шукати сина, вдома була мати – маленька сивенька бабуся з блакитними оченятами, котра вся тремтiла вiд страху й обурення. Вона, звiсно, не могла й на секунду припустити, що ii син винен. А ось щодо долi Олдейкра вона не висловила нi подиву, нi жалю. Мало того, вона характеризувала його такими фразами, що позицiя Лестрейда стала ще мiцнiшою. Адже якщо Мак-Фарлейн знав ii ставлення до Олдейкра, то нiчого дивного, що вiн зненавидiв його та зважився на вбивство. «Це не людина, це злiсна, хитра мавпа, – твердила жiнка, – i вiн був усе життя таким, навiть замолоду».

 – «Ви знали його ранiше?» – спитав я. «Ще б пак, я його добре знала! Вiн колись залицявся до мене. Яке щастя, що я вiдмовила йому та вийшла замiж за чесного й порядного чоловiка, хоча й не такого заможного! Ми, мiстере Голмс, були з Олдейкром зарученi, i раптом я якось дiзнаюся, що вiн (який жах!) вiдчинив пташник i запустив туди кота. Його жорстокiсть так вразила мене, що я негайно ж йому вiдмовила». Вона пошукала в шухлядi секретера та простягнула менi свiтлину молодоi жiнки. Обличчя було порiзане ножем. «Це я, – сказала вона. – Ось у якому виглядi вiн вiдiслав мою фотографiю разом iз своiм прокляттям у день мого весiлля». – «Але тепер, – заперечив я, – вiн, мабуть, пробачив вам: адже весь свiй статок залишив вашому синовi». – «Нi менi, нi моему синовi нiчого не потрiбно вiд Джонаса Олдейкра – нi вiд живого, нi вiд мертвого! – вибухнула вона. – Є Бог на небi, мiстере Голмс. Вiн покарав лиходiя. І доведе, коли буде на те Його свята воля, що мiй син не винен нi в чиiй смертi!» Як я не старався, нiчого не змiг знайти на користь нашоi гiпотези. Зрештою, я облишив спроби та поiхав до Норвуда. Садиба Дiп-Дiн-гаус – великий сучасний будинок iз червоноi цегли. Вiн стоiть у саду, а перед ганком знаходиться обсаджений лавровими кущами газон. Праворуч вiд оселi та на значнiй вiдстанi вiд дороги – склад, де була пожежа. Я накидав у нотатнику план, ось вiн. Цi заскленi дверi лiворуч ведуть у спальню Олдейкра, тому з вулицi видно все, що там дiеться. Це, мабуть, найбiльш утiшне з усього, що менi сьогоднi вдалося дiзнатися. Лестрейда не було, всiм керував його помiчник-сержант. Його люди якраз перед моею появою зробили важливу знахiдку: копаючись у попелi на мiсцi згорiлого штабеля, вони знайшли, крiм обвуглених кiсток, кiлька почорнiлих металевих кружалець. Уважно вивчивши iх, я переконався, що це – гудзики вiд штанiв.