Повернення Шерлока Голмса

 – Однак, сподiваюся, ви дозволите менi сказати вам кiлька вiдвертих слiв. Ви вiдповiдаете тiльки перед собою, а я вiдповiдаю перед своiм начальством. Якщо цей Аб Слейн, котрий живе в Елриджа, справдi вбивця й якщо вiн утече, поки я сиджу тут, менi буде непереливки.

– Вам нема потреби турбуватися: вiн не спробуе втекти.

– Звiдки ви взяли?

– Втекти – означае зiзнатися у своiй провинi.

– У такому разi, iдьмо i вiзьмiмо його.

– Вiн прийде сюди з хвилини на хвилину.

– З якого дива вiд сюди прийде?

– Бо я йому написав i попросив прийти.

– Все це дуже необачно, пане Голмс! Невже вiн прийде тому, що ви його попросили? Чи не легше припустити, що ваш лист викличе в ньому пiдозри i вiн спробуе втекти?

– Все залежить вiд того, як скласти лист, – зауважив Шерлок. – Якщо не помиляюся, цей джентльмен уже йде до нас власною персоною он тiею стежкою.

Дорiжкою, що провадила до будинку, прошкував якийсь чоловiк. Це був високий, вродливий, смаглявий чоловiк у сiрому костюмi та крислатому капелюсi, з чорною жорсткою бородою та великим хижим носом.

На ходу вiн махав цiпком i крокував iз таким виглядом, нiби все навкруг належить йому. Нарештi пролунав гучний, упевнений дзвiнок.

– Раджу, джентльмени, – спокiйно зазначив Голмс, – сховатися за дверi. Коли маеш справу з такою людиною, треба бути вкрай обережним. Приготуйте кайданки, iнспекторе. А розмовляти з ним буду я.

Цiла хвилина минула в тишi – одна з тих, якi не забудеш нiколи. Потiм дверi вiдчинилися i наш гiсть зайшов до кiмнати.

В одну мить Шерлок приставив револьвер до його чола, а Мартiн натягнув кайданки на його зап’ястя.

Все було зроблено так швидко та вправно, що наш бранець опинився в неволi ще до того, як помiтив нападникiв. Вiн якийсь час глипав то на одного, то на другого своiми блискучими чорними очиськами, а потiм гiрко засмiявся:

– Ну, джентльмени, цього разу ви мене спiймали! Тепер уже менi вiд вас не втекти… Однак мене викликала сюди листом панi Гiлтон Кьюбiтт… Нi, не кажiть менi, що вона з вами змовилася.

Невже вона допомогла вам заманити мене в цю пастку?

– Панi Гiлтон Кьюбiтт важко поранена та перебувае на межi життя i смертi.

Вiн голосно зойкнув, i його лемент, сповнений горя, пронiсся по всьому будинку.

– Та ви з глузду з’iхали! – заверещав вiн люто. – Це вiн поранений, а не вона! Хiба у когось вистачило б духу поранити маленьку Ілсi? Я погрожував iй, хай Бог мене милуе, але не торкнувся б жодноi волосини на ii прекраснiй головi.