Пригоди Шерлока Голмса

Але, пробившись до неi, вiн раптом зойкнув i впав на землю з обличчям, залитим кров’ю. Коли чоловiк упав, солдати кинулися навтьоки в один бiк, а безхатченки – в iнший. Кiлька перехожих, пристойнiших на вигляд, котрi не брали участi в сутичцi, пiдбiгли, щоб захистити ледi та надати допомогу пораненому. Ірен Адлер, буду, як i ранiше, так ii називати, вибiгла сходами, але зупинилася на майданчику та стала споглядати на вулицю. Їi чудова фiгура видiлялася на тлi освiтленоi вiтальнi.

– Бiдний джентльмен дуже поранений? – спитала вона.

– Вiн помер, – вiдповiли кiлька голосiв.

– Нi, нi, вiн ще живий! – вигукнув хтось. – Але вiн помре ранiше, нiж довезете його до лiкарнi.

– Оце смiливий чоловiк! – сказала якась жiнка. – Якщо б не вiн, вони вiдiбрали б у ледi i гаманець, i годинника. Їх тут цiла зграя, дуже небезпечна. Ого, вiн iще дихае!

– Йому не можна лежати на вулицi… Дозволите перенести його в будинок, ледi?

– Звiсно! Занесiть його у вiтальню. Там зручний диван.

Сюди, будь ласка!

Повiльно й урочисто Голмса занесли в Брайонi-лодж i поклали у вiтальнi, мiж тим, як я все ще спостерiгав за тим, що вiдбувалося, зi свого поста бiля вiкна. Лампи засвiтили, але фiранки не були опущенi, тож я мiг бачити Голмса, котрий лежав на диванi. Не знаю, чи дорiкало йому сумлiння за те, що вiн грав таку роль, я ж нi разу в життi не вiдчував глибшого сорому, нiж у тi хвилини, коли ця чарiвна жiнка, у змовi проти якоi я брав участь, доглядала з такою добротою та ласкою за пораненим.

І все ж було б чорною невдячнiстю, якби я не виконав доручення Голмса. З важким серцем я дiстав з-пiд мого плаща димову шашку. «Урештi-решт, – подумав я, – ми не завдаемо iй шкоди, лише заважаемо iй нашкодити iншiй людинi».

Голмс звiвся на диванi, i я побачив, що вiн робить рух, як людина, котрiй бракуе повiтря. Служниця кинулася до вiкна та широко розчахнула його. Тiеi ж митi Голмс пiдняв руку. За цим сигналом я закинув у покiй шашку й вигукнув: «Пожежа!» Тiльки-но це слово встигло злетiти з моiх вуст, як його пiдхопила вся юрба.

Добре й кепсько одягненi джентльмени, конюхи та служницi – усi заволали в один голос: «Пожежа!» Густi хмари диму клубочилися в кiмнатi та виривалися крiзь вiдкрите вiкно. Я бачив, як там, за вiкном, метушаться люди. Через мить почувся голос Голмса, котрий запевняв, що це хибна тривога.

Проштовхуючись крiзь натовп, я дiстався до рогу вулицi.