Пригоди Шерлока Голмса

– Ну, а що далi? – поцiкавився я.

– Нашi розшуки практично закiнчилися. Завтра я пiду до Ірен Адлер iз королем i з вами, якщо забажаете нас супроводжувати. Нас попросять зачекати у вiтальнi, але цiлком можливо, що, вийшовши до нас, ледi не знайде нi нас, нi фотографii. Можливо, що його величностi буде приемно своiми власними руками дiстати ту свiтлину.

– А коли ви пiдете туди?

– О восьмiй годинi ранку. Вона ще буде в лiжку, тож нам забезпечена повна свобода дiй. До того ж треба дiяти хутко, бо шлюб може повнiстю змiнити ii побут i звички.

Ми дiйшли до Бейкер-стрит i зупинилися бiля дверей нашого будинку. Голмс шукав у кишенях свiй ключ, коли якийсь перехожий сказав:

– На добранiч, мiстере Шерлок Голмс!

На вулицi в цей час було кiлька людей, але вiтання, мабуть, походило вiд перехожого стрункого юнака в довгому плащi.

– Я десь уже чув цей голос, – промовив Голмс, оглядаючи бiдно освiтлену вулицю, – але не зрозумiю, хто б це мiг бути.

III

Цю нiч я спав на Бейкер-стрит.

– Ви справдi добули фотографiю? – вигукнув вiн, обiймаючи Шерлока Голмса за плечi та весело зазираючи йому в обличчя.

– Ще нi.

– Але ви сподiваетесь ii дiстати?

– Сподiваюся.

– У такому разi, ходiмо! Я згораю з нетерпiння.

– Нам потрiбна карета.

– Мiй екiпаж бiля дверей.

– Це спрощуе справу.

Ми зiйшли вниз i знову попрямували до Брайонi-лодж.

– Ірен Адлер вийшла замiж, – зауважив Голмс.

– Замiж? Коли?

– Вчора.

– За кого?

– За англiйського адвоката, його iм’я Нортон.

– Але вона, звiсно, не кохае його?

– Сподiваюся, що кохае.

– Чому сподiваетеся?

– Бо це позбавить вашу величнiсть усiх майбутнiх неприемностей. Якщо ледi закохана у свого чоловiка, отже, вона байдужа до вашоi величностi, i тодi в неi немае пiдстав шкодити планам вашоi величностi.

– Так-так. І все ж… О, як я хотiв би, щоб вона була достойна мене! Яка б iз неi була королева!

Вiн занурився в похмуру мовчанку, яку не порушував, поки ми не виiхали на Серпантайн-авеню.

Дверi вiлли Брайонi-лодж були вiдчиненi, i на сходах стояла лiтня жiнка. Вона з якоюсь дивною iронiею витрiщалася на нас, поки ми виходили з екiпажа.

– Мiстер Шерлок Голмс? – спитала вона.

– Авжеж, це я, – вiдповiв мiй приятель, запитально й здивовано поглянувши на неi.

– Так i е! Моя господиня попередила мене, що ви, ймовiрно, зайдете.