Пригоди Шерлока Голмса

Тим часом Голмс, котрий ненавидiв своею богемною душею будь-який прояв свiтського життя, залишався жити в нашiй квартирi на Бейкер-стрит, оточений стосами своiх старих книжок, чергуючи тижнi захоплення кокаiном iз нападами марнославства, дрiмотний стан наркомана – iз дикою енергiею, властивою його натурi.

Як i ранiше, вiн був глибоко захоплений розслiдуванням злочинiв. Детектив присвячував своi непересiчнi здiбностi та надзвичайний дар спостережливостi пошукам ключiв до з’ясування тих таемниць, якi офiцiйна полiцiя визнала незбагненними.

Час вiд часу до мене долинали якiсь чутки про його справи: про те, що його викликали до Одеси у зв’язку з убивством Трепова, про те, що йому вдалося пролити свiтло на загадкову трагедiю братiв Аткiнсонiв у Трiнкомалi, i, нарештi, про доручення голландського королiвського дому, яке детектив виконав винятково тонко та вдало.

Однак крiм такоi iнформацii про його дiяльнiсть, яку я так само, як i всi читачi, черпав iз газет, я мало знав про життя мого колишнього близького приятеля.

Якось уночi, це було 20 березня 1888 року, я повертався вiд пацiента (оскiльки тепер знову зайнявся приватною практикою), i мiй шлях привiв мене на Бейкер-стрит. Коли я проходив повз добре знайомi дверi, якi в моiй свiдомостi назавжди закарбувалися в спогадах про час мого сватання й з похмурими подiями «Етюду в багряних тонах», мене охопило гостре бажання знову побачити Голмса та дiзнатися, над якими проблемами зараз працюе його блискучий розум. Вiкна в оселi свiтилися, i, поглянувши вгору, я побачив його високу, худорляву постать, яка двiчi темним силуетом промайнула на опущенiй фiранцi.

Вiн стрiмко й нетерпляче мiряв кроками кiмнату, низько опустивши голову та заклавши за спину руки. Менi, котрий знав усi його настроi та звички, таке метання з кутка в куток i весь його зовнiшнiй вигляд пояснювали багато. Детектив знову взявся до працi. Вiн скинув iз себе навiянi наркотиками примарнi мрii та розплутував нитки якоiсь новоi загадки. Я подзвонив, i мене завели в кiмнату, яка колись була частково й моею.

Господар зустрiв мене без проявiв захоплення. Такi емоцii вiн виказував дуже рiдко, але, менi здаеться, був радий, що я прийшов. Майже без слiв, детектив привiтним жестом запросив мене сiсти, пiдсунув до мене коробку сигар i вказав на погрiбець, де зберiгалося вино. Потiм зупинився перед камiном та оглянув мене своiм особливим i проникливим поглядом.

– Родинне життя вам на користь, – зауважив вiн.