Скандал у Богемії

Усi ми з глибоким iнтересом слухали цю розповiдь про нiчнi подii, якi Голмс вiдновив за прикметами настiльки непомiтними та незначними, що, навiть спостерiгаючи iх на власнi очi, ми заледве могли простежити за ходом його думок.

Інспектор одразу вийшов, аби вжити заходiв щодо розшуку слуги, а ми з Голмсом повернулися снiдати на Бейкер-стрит.

– Я повернуся до третьоi, – повiдомив вiн, закiнчивши iсти. – Інспектор iз лiкарем уже будуть тут до цього часу, тодi я й сподiваюся остаточно прояснити для них цю справу.

Нашi гостi прийшли в призначений термiн, але мiй приятель з’явився лише за чверть четверта. Однак, коли вiн увiйшов, за виразом його обличчя я збагнув, що детектив досягнув повного трiумфу.

– Якiсь новини, iнспекторе?

– Ми знайшли хлопчика, сер.

– Чудово, а я знайшов дорослих.

– Ви iх знайшли! – вигукнули ми в один голос.

– Ну, принаймнi, дiзнався, хто вони. Ваш Блессiнгтон, як я й очiкував, добре вiдомий в полiцiйному управлiннi.

Та й його вбивцi також. Це Бiдл, Гейворд i Моффат.

– Банда, що пограбувала Вортiнгдонський банк! – вигукнув iнспектор.

– Саме так, – пiдтвердив Голмс.

– Отже, Блессiнгтон, насправдi Сатон?

– Атож, – сказав Голмс.

– Ну, тодi все встае на своi мiсця, – зiтхнув iз полегшенням iнспектор.

Але ми з Тревельяном дивилися один на одного, нiчого не розумiючи.

– Ви, мабуть, пам’ятаете знамените пограбування Вортiнгдонського банку, – продовжив Голмс.

– У бандi було п’ятеро – чотирьох ми знаемо, а iм’я п’ятого – Картрайт. Його вбив сторож Тобiн, i злодii зникли iз сiмома тисячами фунтiв. Це було 1895 року. Усiх п’ятьох заарештували, але переконливих доказiв проти них не було. Блессiнгтон, точнiше Сатон, найогиднiший у цiй п’ятiрцi бандитiв, став донощиком. Картрайта повiсили, а трьом iншим дали по п’ятнадцять рокiв. Не вiдсидiвши кiлькох рокiв до повного термiну, вони нещодавно вийшли на волю й вирiшили, як ви здогадалися, вистежити зрадника, щоб помститися йому за смерть товариша. Двiчi намагалися дiстатися до нього, але невдало. Втрете, як бачите, усе вдалося. Тепер вам усе ясно, докторе Тревельян?

– Здаеться, що краще пояснити неможливо, – зауважив медик. – І, звiсно, першого разу вiн дуже стривожився саме того дня, коли прочитав у газетах, що iх випускають на свободу.

– Еге ж. А всi страхи, що його можуть пограбувати, – про людське око.