Скандал у Богемії

Почувся обережний стукiт у дверi, i до кiмнати увiйшов старий слуга з оберемком дров.

– Даруйте, сер, – сказав вiн, – я боявся, що дров у камiнi забракне й що ви змерзнете. У цих кiмнатах дуже вогко.

Ідучи, Ральф затримався на порозi.

– Розумiете, сер, – вибачаючись промовив вiн, – я випадково почув те, що ви розповiдали за обiдом про мiстера Годфрi. Рiч у тiм, що моя дружина бавила його дитиною. Ми обое дуже любимо молодого господаря. Ви, здаеться, казали, що мiстер Годфрi вiдзначився на вiйнi?

– В усьому полку не було нiкого, хто мiг би зрiвнятися з Годфрi хоробрiстю та шляхетнiстю, – гаряче повiдомив я.

– Якби не вiн, навряд чи я сидiв би тут i балакав iз вами.

Старий задоволено потер зморшкуватi руки.

– Еге ж, сер. Таким вiн був завжди. В усьому парку немае жодного дерева, яке б не облазив наш хлопчик. Нiщо не могло налякати його. Авжеж, – зi сльозами в голосi додав Ральф, – вiн був незвичайною дитиною, i… незвичайною людиною.

При цих словах я схопився з мiсця.

– Стривайте, Ральфе, ви сказали слово «був», так нiби Годфрi вже немае серед живих! Що це означае? Негайно кажiть, заради бога!

Я мiцно схопив старого за плече. Вiн намагався звiльнитися, та не змiг.

– Не знаю, що ви маете на увазi, сер, – пробурмотiв вiн, – я не маю права втручатися не в своi справи. Краще запитайте в господаря.

– На одне запитання ви все ж менi вiдповiсте, Ральфе. Інакше не випущу вас iз цiеi кiмнати. То Годфрi живий чи мертвий?

Я пильно дивився на Ральфа.

Обличчя старого скривилося, немов вiд сильного болю. Очi наповнилися сльозами. Мiцно стиснутi губи не могли вимовити нi звуку. Нарештi вiн прошепотiв:

– Краще б вiн помер.

Розгубившись вiд несподiванки, я вiдпустив його плече. Слуга скористався цим i вислизнув iз кiмнати.

Можете уявити собi, мiстере Голмс, якi смутнi почуття пробудили в менi слова старого. «Що ж мiг зробити Годфрi такого, щоб любий слуга волiв би бачити його мертвим? – гарячково роздумував я.

– Невже його втягнули в злочин, настiльки серйозний, що вiн зачiпае честь сiм’i, а суворий глава родини сховав його вiд усього свiту, щоб скандал не отримав розголосу? Годфрi завжди був вiдчайдухом. Водночас вiн легко пiддавався сторонньому впливу. Мабуть, потрапив до рук якихось негiдникiв, котрi скористалися його довiрливiстю та щирiстю. У такому випадку, – думав я, – мiй обов’язок бути з Годфрi в цей важкий для нього час».