Собака Баскервілів

Собака Баскервiлiв

Артур Конан Дойл

Істини

«Собака Баскервiлiв» – одна з найвiдомiших iсторiй про генiального сищика Шерлока Голмса, героя багатьох детективних повiстей та оповiдань англiйського письменника Артура Конан Дойля (1859–1930). Цього разу Голмс розв’язуе загадкову, майже мiстичну справу: за жахливих обставин вмирае власник Баскервiль-холу сер Чарлз. Усе сходиться на тому, що його смерть спричинила поява якогось чудовиська, адського створiння, яке переслiдуе Баскервiлiв уже не одне столiття. Та Голмс доводить, що це цiлком реальний злочин.

Вiн розкривае давню таемницю i звiльняе Баскервiлiв вiд родового прокляття.

Артур Конан Дойл

Собака Баскервiлiв

Роздiл I

Пан Шерлок Голмс

Пан Шерлок Голмс сидiв за столом i снiдав. Зазвичай вiн пiдiймався достатньо пiзно, якщо не брати до уваги тих частих випадкiв, коли йому й зовсiм не доводилося лягати. Я стояв на килимку бiля камiна i вертiв у руках цiпок, забутий нашим учорашнiм вiдвiдувачем, хорошу товсту палицю з рукiв’ям – з тих, якi називають «вагомим доказом».

Трохи нижче пiд рукiв’ям було врiзане срiбне колечко шириною близько дюйма. На ньому було викарбовано: «Джеймсу Мортiмеру, Ч. К. X. О., вiд його друзiв по ЧКЛ» i дата: «тисяча вiсiмсот вiсiмдесят чотири». У старi часи з такими цiпками – солiдними, важкими, надiйними – ходили поважнi домашнi лiкарi.

– Отже, Ватсоне, що ви думаете про нього?

Голмс сидiв спиною до мене, й я гадав, що моi манiпуляцii залишаються для нього непомiченими.

– Звiдки ви знаете, що я роблю? Можна подумати, що у вас очi на потилицi!

– Чого нема, того нема, зате перед собою маю начищений до блиску срiбний кавник, – вiдповiв вiн.

 – Нi, справдi, Ватсоне, що ви скажете про цiпок нашого вiдвiдувача? Ми з вами прогавили його i не знаемо, навiщо приходив. А якщо вже нам так не пощастило, доведеться звернути особливу увагу на цей випадковий сувенiр. Обстежте палицю та спробуйте вiдтворити по нiй образ ii власника, а я вас послухаю.

– Менi здаеться, – почав я, намагаючись у мiру своiх сил наслiдувати метод мого приятеля, – цей лiкар Мортiмер – успiшний медик середнiх рокiв, до того ж усiма шанований, оскiльки друзi нагороджують його такими знаками уваги.

– Слушно! – сказав Голмс. – Чудово!

– Крiм цього, я схильний думати, що вiн сiльський лiкар, отже, йому доводиться долати значнi вiдстанi пiшки.

– І чому ж?

– Тому що його цiпок, колись доволi непоганий, так збитий, що я не уявляю собi його в руках мiського медика.