Собака Баскервілів. Долина страху

Обстежте палицю та спробуйте вiдтворити по нiй образ ii власника, а я вас послухаю.

– Менi здаеться, – почав я, намагаючись у мiру своiх сил наслiдувати метод мого приятеля, – цей лiкар Мортiмер – успiшний медик середнiх рокiв, до того ж усiма шанований, оскiльки друзi нагороджують його такими знаками уваги.

– Слушно! – сказав Голмс. – Чудово!

– Крiм цього, я схильний думати, що вiн сiльський лiкар, отже, йому доводиться долати значнi вiдстанi пiшки.

– І чому ж?

– Тому що його цiпок, колись доволi непоганий, так збитий, що я не уявляю собi його в руках мiського медика.

Товстий залiзний наконечник зовсiм стерся, мабуть, доктор Мортiмер пройшов iз ним купу миль.

– Дуже доречна думка, – погодився Шерлок.

– Знову ж напис: «Вiд друзiв по ЧКЛ». Я вважаю, що лiтери «КЛ» означають клуб, найiмовiрнiше мисливський, членам якого вiн надавав медичну допомогу, за що йому i зробили цей невеликий дарунок.

– Ватсоне, ви перевершили самого себе! – зауважив Голмс, вiдкидаючись на спинку крiсла та пiдкурюючи цигарку.

 – Не можу не визнати, що, описуючи з властивою вам люб’язнiстю моi скромнi заслуги, ви зазвичай применшуете своi власнi можливостi. Якщо й вiд вас самого не надходить яскраве сяйво, то ви, у будь-якому випадку, е провiдником свiтла. Хiба мало таких людей, котрi, не маючи власного таланту, все ж володiють незвичайною здатнiстю запалювати його в iнших! Я вам дуже заборгував, друже мiй.

Я вперше почув вiд Шерлока таке визнання i маю сказати, що його слова принесли менi величезне задоволення, бо байдужiсть цього чоловiка до мого захоплення ним i до всiх моiх спроб описати методи його роботи не раз обмежувала мое самолюбство.

Крiм цього, я пишався тим, що менi вдалося не тiльки опанувати метод Голмса, а й застосувати його на практицi та заслужити цим похвалу мого товариша.

Шерлок узяв цiпок у мене з рук i кiлька хвилин розглядав його неозброеним оком. Потiм, явно зацiкавившись чимось, вiдклав цигарку набiк, пiдiйшов до вiкна i знову став оглядати палицю, але вже через збiльшувальне скло.

– Не бозна-що, та все ж цiкаво, – сказав вiн, повертаючись на свое улюблене мiсце в кутку тапчана. – Певна iнформацiя тут, безумовно, е, вона й стане основою для деяких висновкiв.

– Невже вiд мене щось вислизнуло? – перепитав я не без почуття самовдоволення. – Сподiваюся, я нiчого серйозного не оминув?

– На жаль, любий мiй Ватсоне, бiльша частина ваших висновкiв помилкова.