Собака Баскервілів. Долина страху

Тому я, майже не вагаючись, скажу, що якщо б нам вдалося обстежити всi кошики для паперiв у всiх готелях поблизу Черiнг-кросу та виявити там залишки порiзаноi передовицi «Таймс», ми вiдразу знайшли б автора цього дивного послання… Стiйте! Стiйте! Що це?

Вiн став уважно вдивлятися в сторiнку, на якiй були наклеенi слова, тримаючи ii на вiдстанi одного-двох дюймiв вiд очей.

– Ну, що?

– Нi, нiчого, – сказав Голмс i поклав лист на стiл.

– Папiр цiлком гладкий, навiть без водяних знакiв. Нi, ми вичавили з цього цiкавого листа все, що було можна.

– Та нi, пане Голмс, нiби нiчого такого не сталося.

– Нiхто на вас не чатував, не вистежував?

– Я, мабуть, потрапив у якийсь детективний роман, – задумався гiсть. – Кому може спасти на гадку стежити за мною?

– Дайте час, поговоримо i про це. А наразi зважте: невже вам немае про що розповiсти нам?

– Це залежить вiд того, що ви вважаете гiдним вашоi уваги.

– Все, що так чи iнакше виходить за рамки традицiйного укладу життя.

Сер Генрi всмiхнувся:

– Майже все мое дитинство i юнiсть пройшли в Сполучених Штатах i Канадi, тому англiйський уклад життя для мене ще незвичний. Але навряд чи у вас вважаеться буденнiстю, коли у людини раптом зникае один черевик.

– Ви загубили один черевик?

– Друже мiй, – вигукнув доктор Мортiмер, – та ваш черевик просто кудись засунули! Вiн знайдеться. Чи варто турбувати пана Голмса через такi дрiбницi!

– Але ж вiн питае, чи не сталося зi мною чогось незвичайного.

– Саме так, – погодився Голмс. – Мене цiкавить будь-яка дрiбниця, якою б безглуздою вона не здавалася. Отже, у вас пропав черевик?

– Так, але, може, його справдi кудись засунули. Вчора ввечерi я виставив черевики за дверi, а вранцi там залишився лише один. Вiд коридорного менi так i не вдалося домогтися зрозумiлоi вiдповiдi. Найприкрiше, що я купив цю пару всього лише напередоднi, на Стрендi, i навiть не встиг оновити ii.

– Ви вiддали чистити новi черевики? Навiщо ж?

– Вони були свiтло-коричневi. Тому я велiв почистити iх темною ваксою.

– Отже, пiсля приiзду в Лондон ви насамперед подалися купувати черевики?

– Та я взагалi ходив по крамницях. Доктор Мортiмер склав менi компанiю. Справа в тому, що якщо вже людинi судилося стати власником великого маетку, то й одягатися треба вiдповiдно, а я дещо нехтував своiм виглядом, живучи на Заходi.