Собака Баскервілів. Долина страху

Вiн стояв у колi свiтла, що падало вiд люстри, а довгi тiнi лягали по стiнах i чорним саваном збиралися над ним.

Беррiмор рознiс нашi валiзи по кiмнатах i, повернувшись, шанобливо схилився перед нами, як i пасувало добре вишколеному слузi. Зовнiшнiсть у нього була незвичайна – високий, статечний, iз густою чорною бородою, що вiдтiняла блiде добропорядне обличчя.

– Накажете подавати обiд, сер?

– Вiн готовий?

– Через кiлька хвилин, сер. Гаряча вода у вас у кiмнатах. Ми з дружиною будемо щасливi, сер Генрi, залишитися тут на перших порах, але ж за нових порядкiв вам буде потрiбен великий штат.

– За яких таких нових порядкiв?

– Хочу сказати, що сер Чарльз вiв усамiтнений спосiб життя i ми вдвох цiлком могли обслужити його, а ви, сер, iмовiрно, будете жити на широку ногу, i вам доведеться облаштовувати все по-новому.

– То ви з дружиною хочете звiльнитися?

– Якщо тiльки це не заподiе вам якихось незручностей, сер.

– Але ж вашi предки впродовж кiлькох поколiнь жили в Баскервiль-холi.

Я помiтив слiди хвилювання на блiдому обличчi дворецького.

– Нам iз дружиною це також буде не легко, сер. Але, правду кажучи, ми дуже прив’язалися до сера Чарльза i досi нiяк не оговтаемося пiсля його смертi. Нам важко тут залишатися. Ми вже не можемо почуватися в Баскервiль-холi, як ранiше.

– Що ж ви будете робити?

– Сподiваюся, сер, що нам вдасться налагодити якусь справу.

Горiшня частина старовинного холу була обведена галереею з перилами, на яку вели сходи в два прогони. Звiдти вздовж всiеi будiвлi тягнулися два довгих коридори, куди виходили всi спальнi. Моя була в одному крилi зi спальнею Баскервiля, майже дверi в дверi. Цi кiмнати виявилися сучаснiшими, нiж центральна частина оселi, а свiтлi шпалери та безлiч запалених свiчок одразу ж пом’якшили важке враження, яке склалося у мене пiсля приiзду в Баскервiль-хол.

Однак iдальня в нижньому поверсi вразила нас своiм похмурим виглядом. Це була довга кiмната з помостом для господарського столу, вiдокремленим однiею сходинкою вiд тiеi ii частини, де належало сидiти особам нижчого стану. У дальньому кiнцi мiстилися хори для менестрелiв. Високо у нас над головою чорнiли величезнi балки, за якими виднiлася закiптюжена стеля.