Собака Баскервілів. Долина страху

Я вважав себе не тiльки лiкарем сера Чарльза, але i його особистим приятелем. Це був чоловiк владний, тямущий, дуже практичний i аж нiяк не фантазер, як ваш покiрний слуга. І все ж вiн ставився до цього документа дуже серйозно i був готовий до того кiнця, який його спiткав.

Голмс простягнув руку, взяв манускрипт i розправив його на колiнах.

– Ватсоне, придивiться до написання букви «д». Це одна з тих особливостей, якi допомогли менi встановити дату документа.

Я зиркнув через його плече на пожовклi аркушi з напiвстертими рядками.

Вгорi сторiнки було написано: «Баскервiль-хол», а нижче стояли великi, розхристанi цифри: «один, сiм, чотири, два».

– Це, мабуть, якась хронiка.

– Так, хронiка одного переказу, який живе в родинi Баскервiлiв.

– Але, наскiльки я збагнув, ви прийшли порадитися зi мною з питання бiльш практичного i ближчого до нас за часом.

– Так, дуже близького! І справа не може чекати, ii треба вирiшити впродовж доби. Рукопис зовсiм короткий, i вiн мае безпосереднiй стосунок до справи.

З вашого дозволу, я зачитаю вам текст.

Вiдкинувшись на спинку крiсла, Голмс сполучив кiнчики своiх пальцiв i з виглядом повноi покiрностi долi заплющив очi. Доктор Мортiмер обернувся до свiтла i високим скрипучим голосом став читати нам таку цiкаву повiсть iз давнiх часiв:

«Багато е свiдчень про собаку Баскервiлiв, але, будучи прямим нащадком Г’юго Баскервiля та наслухавшись про цього собаку вiд батька свого, а вiн – вiд мого дiда, я вирiшив записати цю iсторiю, в автентичностi якоi не може бути жодних сумнiвiв.

І хочу, дiти моi, щоб ви увiрували, що Вищий Суддя, котрий карае нас за грiхи нашi, може i вiдпустити iх нам iз властивим йому милосердям i що немае такого важкого прокляття, яке не можна було б спокутувати молитвою та покаянням. Тому вiддайте ж забуттю страшнi плоди минулого, але остерiгайтесь грiшити в майбутньому, щоб знову всiм нам на погибель не дарувати свободу темним пристрастям, що заподiяли стiльки зла всьому нашому роду.

Знайте ж, що за часiв Великого повстання (iсторiю його, написану лордом Кларендоном, чоловiком великоi вченостi, я настiйно раджу вам прочитати) володарем маетку Баскервiль був Г’юго, нашого роду, i того Г’юго можна цiлком справедливо назвати чоловiком свавiльним, нечестивим i безбожним.

Сусiди пробачили б йому всi його грiхи, бо святi нiколи не жили в нашiй мiсцинi, але в характерi Г’юго була схильнiсть до безрозсудних i жорстоких жартiв, що i зробило iм’я його притчею во язицех в усьому Девонi.