Спілка рудих

Вона вже три роки замiжня за iншим i почуваеться в повнiй безпецi – чоловiковi вона показала свiдоцтво про смерть якоiсь iншоi людини, чие iм’я вона й узяла, – аж раптом ii мiсцеперебування стае вiдоме ii першому чоловiку або, скажiмо, якiйсь не надто добропоряднiй жiнцi, котра пов’язалася з хворим. Вони пишуть дружинi, погрожують приiхати та вивести ii на чисту воду. Вона просить сто фунтiв i намагаеться вiдкупитися вiд них. Але вони однаково приiжджають, i коли чоловiк у бесiдi з дружиною випадково згадуе, що в котеджi оселилися новi мешканцi, вона за якимись ознаками здогадуеться, що це – ii переслiдувачi.

Жiнка чекае, поки чоловiк засне, потiм кидаеться iх умовляти, щоб забиралися геть. Нiчого не досягнувши, вона наступного дня iз самого ранку вирушае до них знову, i чоловiк, як вiн сам це розповiв, зустрiчае ii в ту мить, коли вона виходить вiд них. Тодi вона обiцяе йому бiльше туди не ходити, але за два днi, не втримавшись вiд спокуси назавжди позбутися страшних сусiдiв, вдаеться до новоi спроби, прихопивши iз собою свiтлину, яку, можливо, у неi вимагали. Пiд час перемовин з’являеться служниця з повiдомленням, що господар уже вдома, i тут дружина, розумiючи, що вiн одразу ж пiде в котедж, випроваджуе його мешканцiв чорним ходом, iмовiрно, у той сосновий бiр, про який тут уже згадувалося. Чоловiк приходить i застае житло порожнiм. Я, однак, буду вкрай здивований, якщо вiн i сьогоднi знайде його порожнiм, коли вийде увечерi розгледiтися. Що скажете про таку гiпотезу?

– Усе може бути.

– Зате вона пов’язуе всi факти. Коли нам стануть вiдомi новi деталi, якi не вкладуться в нашу версiю, тодi встигнемо ii переглянути. Найближчим часом нiчого не можемо вдiяти, поки не отримаемо нових звiсток iз Норбера.

Довго чекати не довелося. Телеграму принесли, як тiльки ми випили чай. «У котеджi живуть, – йшлося в нiй. – Знову бачив у вiкнi обличчя. Прийду зустрiти потяг о сьомiй i до вашого прибуття нiчого не робитиму».

Коли ми вийшли з вагону, Грант Мунро чекав на платформi, i при свiтлi станцiйних лiхтарiв було помiтно, що вiн дуже блiдий i тремтить вiд хвилювання.

– Вони ще там, мiстере Голмс, – сказав вiн, схопив-ши мого приятеля за рукав. – Коли я йшов сюди, то бачив у котеджi свiтло. Тепер ми з цим покiнчимо раз i назавжди.

– Який маете план? – спитав мiй товариш, коли ми пiшли темною, обсадженою деревами дорогою.

– Я силою вдеруся до будинку й особисто побачу, що там таке. Вас двох я попросив би бути при цьому свiдками.