Спілка рудих

Що ж стосуеться ii респектабельностi й одежi, то й це не таемниця: оправа дорога, iз чистого золота, i важко собi уявити, щоб ледi, котра носила таке пенсне, була б менш вишуканою в усьому iншому. Одягнiть пенсне, i побачите, що воно не триматиметься на вашому носi. Отже, вiн у цiеi жiнки доволi широкий. Такий нiс – зазвичай короткий, м’ясистий, хоча е цiлий ряд виняткiв, ось чому я не наполягаю на цiй подробицi в своему описi. Мое обличчя достатньо вузьке, однак, одягаючи пенсне, я бачу, що моi очi розставленi ширше, нiж скельця.

Іншими словами, очi в цiеi мiсiс посадженi доволi близько. Звернiть увагу, Ватсоне, що скельця увiгнутi та надзвичайно потужнi. Коли жiнка так погано бачить, це неодмiнно мусить позначитися на ii зовнiшностi. Маю на увазi зморшки на чолi, звичку жмуритися, сутулi плечi.

– Розумiю, – сказав я. – А чому ви вирiшили, що ледi двiчi вiдвiдувала оптику?

Голмс узяв пенсне.

– Звернiть увагу, що затискачi вкритi корком iз внутрiшнього боку, аби менше тиснути на шкiру.

Одна коркова прокладка блiдiша та трiшки стерта, iнша ж зовсiм нова. Вочевидь, що нову одягнули нещодавно. Але й стара прокладка одягнена всього кiлька мiсяцiв тому. Оскiльки обидвi прокладки iдентичнi, роблю висновок, що жiнка двiчi ремонтувала пенсне в одному й тому ж мiсцi.

– Дивна рiч! – вигукнув Гопкiнс. – Хто б мiг подумати, що всi цi данi були в моiх руках, а я нi про що не здогадався! Правда, я таки мав намiр обiйти лондонських оптикiв.

– Обiйдiть обов’язково. А зараз розкажiть, що ще знаете про цю справу.

– Бiльше нiчого, мiстере Голмс. Тепер менi здаеться, що ви знаете не менше за мене, а може, й навiть бiльше! Ми з’ясовували, чи не з’являвся якийсь незнайомець на станцii або на найближчих дорогах. Нiхто наче не показувався. Що мене остаточно збивае з пантелику – це цiлковита вiдсутнiсть мотивiв злочину. Навiть натяку немае!

– У цьому не можу вам допомогти! Але гадаю, ви волiли б, аби ми завтра вирушили з вами на мiсце злочину.

– Якщо вам це буде не дуже важко, мiстере Голмс.

О шостiй годинi ранку вiд вокзалу Черiнг-Кросс вiдходить потяг до Четема, i нам треба бути в Йокслi десь по восьмiй.

– Гаразд, поiдемо цим потягом. У вашоi справи е певнi цiкавi подробицi, i менi хотiлося б вивчити ii грунтовнiше. Але зараз уже за пiвнiч, а нам треба хоч кiлька годин поспати. Я вас влаштую ось на цьому диванi перед камiном. Вранцi на спиртiвцi зварю кави, i рушимо в дорогу.

Вранцi вiтер вщух.