Спілка рудих

Вiн дещо пожвавився лише тодi, коли Сьюзен, прислуговуючи нам за iжею, зронила, що мiстер Смiт вчора вранцi гуляв у садочку й повернувся додому за пiвгодини до подii. Я й уявити не мiг, яке значення для цiеi справи мае така обставина, але збагнув, що Голмс додав ii до загального враження, що склалося в його головi. Раптом вiн схопився та зиркнув на годинник.

– Друга година, джентльмени, – поiнформував вiн, – ходiмо нагору та поговоримо вiдверто з нашим приятелем професором.

Той саме скiнчив другий снiданок, i порожня тарiлка ясно свiдчила про те, що економка мала рацiю: професор мав чудовий апетит.

Було щось страшне в його зовнiшностi, коли вiн обернув до нас свою чуприну й втупився в нас глибоко посадженими очима, якi палали. І, певна рiч, вiн курив. Господаря одягнули, i вiн сидiв у крiслi бiля вогню.

– Ну як, мiстере Голмс, розкрили таемницю цiеi жахливоi подii?

Вiн пiдсунув до Голмса коробочку з цигарками. Останнiй простягнув руку в ту саму мить, i пачка полетiла на пiдлогу.

Довелося нам усiм повзати на колiнах i витягати цигарки з найнесподiванiших мiсць. Коли ми пiднялися, я помiтив, що очi Голмса виблискують, а щоки порожевiли. Я знав, що це були ознаки перемоги.

– Атож, – пiдтвердив вiн. – Я ii розкрив.

Стенлi Гопкiнс i я здивовано вилупилися на нього. Усмiшка торкнула худе обличчя старого професора.

– Розкрили? І де, в саду?

– Нi, тут.

– Як тут? Коли?

– Щойно.

– Знущаетеся, мiстере Голмс? Даруйте, але справа надто серйозна, щоб жартувати.

– Я викував i перевiрив кожну ланку в ланцюзi моiх мiркувань, професоре Корем, i впевнений, що вiн бездоганний. Не знаю, якi вашi мотиви, i яку саме роль вiдiграли ви в цiй дивнiй iсторii. Можливо, за кiлька хвилин дiзнаюся вiд вас i це. А наразi дозвольте менi описати вам, як усе сталося, щоб ви знали, яких подробиць менi ще бракуе для повноти картини. Вчора у вашому кабiнетi була жiнка. Вона хотiла забрати якiсь папери iз середньоi шухляди секретера.

Вона мала свiй ключ. Менi випала нагода оглянути ваш i переконатися, що на ньому немае слiдiв вiд лаку. Отож ви не е ii спiвучасником. Вона прийшла, наскiльки я змiг зрозумiти, без вашого вiдома, прагнучи вас обiкрасти.

Професор випустив iз рота хмару диму.

– Це, певна рiч, дуже цiкаво та повчально, – зауважив вiн, – але що далi? Якщо знаете кожен ii крок, то, либонь, можете сказати й те, куди вона потiм подiлася?

– Спробую.