Спілка рудих

І все ж, незважаючи на те, що вона постала перед нами в настiльки невигiдному виглядi, в усiй зовнiшностi жiнки можна було помiтити шляхетство, вперте пiдборiддя та гордо пiднята голова виказували смiливiсть, вселяли повагу та навiть захоплення. Стенлi Гопкiнс торкнувся ii руки й оголосив, що вона заарештована, але та вiдвела його руку м’яко, але з гiднiстю, якiй не можна було не скоритися. Старий професор розлiгся у фотелi, обличчя його сiпалося, i вiн витрiщився на неi очима загнаного звiра.

– Авжеж, сер, я заарештована, – погодилася ледi.

– Я чула всю розмову й зрозумiла, що ви знаете правду. Зiзнаюся в усьому. Атож, я убила цього юнака. Але ви мали рацiю, сказавши, що це нещасний випадок. Я навiть не знала, що тримаю в руках нiж, бо у вiдчаi вхопила перше, що трапилося пiд руку, i вдарила його, щоб вiдпустив мене. Я кажу правду.

– Мадам, – звернувся Голмс, – нiскiлечки не сумнiваюся, що це правда. Можливо, вам краще сiсти: менi здаеться, вам зле.

Мертвотна блiдiсть залила ii обличчя, i ця блiдiсть була ще жахливiшою вiд темних патьокiв бруду.

Жiнка сiла на край лiжка.

– Маю небагато часу, – продовжила вона, – але я хотiла б викласти всю правду. Я дружина цього чоловiка. Вiн не англiець, а росiянин. Та я не назву його iменi.

Старий професор вперше ворухнувся.

– Бiйся Бога, Анно! – закричав вiн. – Бiйся Бога!

Вона поглянула на нього з неабияким презирством.

– Навiщо ти так чiпляешся за свое знехтуване життя, Сергiю? – сказала вона. – Ти заподiяв прикрощiв багатьом i нiкому не зробив нiчого доброго, навiть собi.

Але не бiйся, я не обiрву гнилу нитку твого життя до належного термiну. Я взяла достатньо грiхiв на свою совiсть iз того часу, як переступила порiг цього клятого будинку. Але мушу продовжити свою розповiдь, бо буде пiзно. Авжеж, джентльмени, я дружина цього чоловiка. Йому було п’ятдесят, а я була дурним двадцятирiчним дiвчиськом, коли ми одружилися. Це було в Росii, в унiверситетi, не називатиму вам його.

– Бiйся Бога, Анно, – знову пробурмотiв старий професор.

– Ми були революцiонерами, нiгiлiстами, ви ж знаете. Вiн, я та багато iнших. Потiм почалися переслiдування, убили високопоставленого полiцiйного чиновника, багатьох заарештували, i для того, щоб врятуватися й отримати винагороду, мiй чоловiк видав i дружину, i товаришiв. Нас заарештували. Декого вiдправили на шибеницю, iнших заслали до Сибiру, у тому числi й мене. Мое заслання не було довiчним.