Справи Шерлока Голмса

Це було настiльки несхоже на звичайний для мого приятеля вираз мужностi та веселоi безтурботностi, що я аж здригнувся вiд жаху. Помiтивши, що я витрiщився на нього, вiн одразу ж вiдсахнувся вiд вiкна й зник у темрявi.

Але я недарма прослужив рiк чи навiть два, це навчило мене дiяти блискавично та зберiгати спокiй. Не встиг Годфрi зникнути, як я пiдбiг до вiкна й спробував вiдчинити його, щоб вистрибнути в садок. Але гачки заiржавiли й не вiдразу пiддалися. Та вже через хвилину я бiг стежкою, яку, як я вважав, обрав Годфрi.

Стежина була освiтлена тьмяним свiтлом мiсяця, i менi здавалося, що попереду замаячив якийсь силует. Я гукнув Годфрi, але вiдповiдi не отримав. Добiгши до розвилки стежок, я нерiшуче зупинився й раптом виразно почув грюкiт дверей, якi хтось зачинив. Я збагнув, що Годфрi сховався вiд мене. Що ж залишалося робити? Я сумно поплiвся назад. Залишок ночi я витратив, намагаючись пояснити тi дивнi факти, з якими зiткнувся.

За снiданком господар будинку був не таким суворим, як напередоднi.

Мiсiс Емсворд зауважила, що неподалiк маетку е певнi пам’ятки, якi варто оглянути. Я негайно ж скористався цiею нагодою й спитав, чи не можна для цього продовжити свiй вiзит ще на добу. Мiй план не викликав захоплення господаря, проте дозвiл я таки отримав. Отож я вирiшив витратити весь день на пошуки тих таемничих дверей, за якими зник мiй товариш. Якби Годфрi забажав, вiн легко мiг би ховатися вiд мене в самому будинку – там без проблем помiстився б цiлий полк. Однак я був упевнений, що Годфрi десь у парку. Але де й чому – це було для мене загадкою.

Пiсля снiданку моi господарi, мабуть, зайнялися своiми справами та перестали звертати на мене увагу. Я скористався цим, аби вдатися до ретельного обстеження парку. Мою увагу привернула вiдокремлена хатинка, розташована наприкiнцi бiчноi алеi. Чи не звiдси долинув до мене вiдгук дверей, якими хтось грюкнув? Я пiдiйшов до будиночка, безтурботно насвистуючи якийсь веселий мотив iз виглядом людини, котра безцiльно тиняеться парком.

У цей час iз хатинки вийшов невисокий на зрiст чоловiк iз широкою бородою i, на мiй подив, ретельно замкнув за собою дверi. Побачивши мене, вiн рiзко випрямився.

– Хто ви такий? Ви тут гiсть? – не вiтаючись, поцiкавився вiн.

Я пояснив, що приiхав навiдати батькiв свого щирого приятеля Годфрi.

– Шкода, що його зараз немае, – додав я, – бо вiн був би дуже радий побачити мене.

– Авжеж, дуже шкода. Сподiваюся, що iншого разу вам пощастить бiльше.