Справи Шерлока Голмса

Я вiдразу ж вiдчув слабкий, але однозначний запах, що тягнувся вiд столика, на якому лежали рукавички. Я миттю пiдiйшов до столика й нагнувся, нiбито для того, щоб зав’язати шнурiвку черевика. За цей час я встиг понюхати рукавички. Так, без сумнiву, запах походив саме вiд них. Ця деталь остаточно вирiшила цю справу.

На жаль, менi доводиться розкривати карти завчасно, адже я сам розповiдаю про власну справу. У тих випадках, коли це робить Ватсон, менi вдаеться навiть його тримати в незнаннi до самого кiнця.

Коли Ральф повернувся, то запросив нас до кабiнету, де ми якийсь час залишалися самi.

Почулися важкi квапливi кроки, i в кiмнату увiйшов господар будинку. Його обличчя було спотворене люттю, очi блищали. У руках чоловiк тримав нашi вiзитiвки. Побачивши гостей, вiн розiрвав папiрцi на дрiбнi шматочки й почав оскаженiло топтати iх.

– Чи я вам не казав, – прогарчав вiн, звертаючись до мiстера Додда, – що вам вiдмовлено в гостинностi тут? Тому якщо ви ще раз з’явитеся у нас, я просто застрелю вас, як собаку.

Присягаюся, що зроблю це. Що стосуеться вас, сер, – звернувся вiн до мене, – то все сказане стосуеться й вас також. Знаю, чим ви займаетеся. Можете проявляти своi таланти деiнде, але не в моему домi.

– Я не покину вашоi оселi, – твердо вiдповiв Додд, – поки не почую особисто вiд Годфрi, що вiн перебувае тут не з примусу, а з власноi волi.

Замiсть вiдповiдi Емсворд оглушливо задзеленчав у дзвоник.

– Ральфе, – сказав вiн слузi, котрий увiйшов, – зателефонуйте в полiцiю та попросiть прислати двох констеблiв.

Скажiть, що в будинок вдерлися грабiжники.

– Зачекайте хвилинку, – втрутився я, – мiстере Додд, в одному пунктi полковник Емсворд мае цiлковиту рацiю. Проти його волi ми не маемо права перебувати тут нi хвилини. З iншого боку, наш шановний господар мае розумiти, що нашi дii викликанi виключно дружнiми почуттями до його сина. Вважаю, що якщо полковник Емсворд захоче придiлити менi кiлька хвилин для розмови, я зумiю змiнити його погляди на це питання.

– Ви дуже помиляетеся! – викрикнув полковник, люто вирячивши очi.

– Я нiколи не змiнюю своiх думок. Ральфе, робiть те, що я наказав! Якого бiса зволiкаете? Телефонуйте в полiцiю!

– Я впевнений, що якраз цього робити не варто, – сказав я, перегороджуючи Ральфу шлях до дверей, – втручання полiцii не у ваших iнтересах, мiстере Емсворд.

Із цими словами я вирвав аркуш iз блокнота, написав на ньому кiлька слiв i показав полковнику.

– Ось що привело нас сюди, – додав я.