Справи Шерлока Голмса

Але ти мене помiтив. Через це менi довелося щодуху втiкати у свiй сховок.

– Господи, Годфрi, але що це все означае?

– Ну, що ж, розповiм усе, що сталося. Це почалося з того бою бiля Преторii, пiд час якого мене поранили.

– Я чув про це, але не знаю жодних подробиць.

– Трое наших хлопцiв – Симеон, Андерсен i я – вiдбилися вiд iнших i потрапили в оточення. Двох убили, а мене важко поранили. Та я все ж зумiв якось видертися на коня й поскакав, сам не знаючи куди, поки не втратив притомнiсть i не випав iз сiдла.

Коли я прийшов до пам’ятi, була вже нiч. Я почувався зовсiм знесиленим вiд втрати кровi. До того ж було страшенно холодно. Пам’ятаеш цю пронизливу до кiсток вогкiсть, нiтрохи не схожу на наш здоровий, приемний морозець?

Словом, у мене не попадав зуб на зуб, i я вiдчував, як останнi сили залишають мене. На мiй подив, я раптом побачив доволi великий будинок iз безлiччю вiкон. Я вiдчував, що моя едина надiя залишитися в живих – доповзти до цього рятiвного притулку. Спотикаючись i щохвилини падаючи, майже непритомний, я дочвалав до ганку, ступив у дверi, смутно побачив, як у туманi, велику кiмнату, заставлену лiжками, доповз до одного з них, що було порожне, i звалився у нетямi…

Вранцi я чи то прокинувся, чи то вийшов iз забуття.

Видовище, яке я побачив, сповнило мене жахом, вiд якого здригаюся досi. Уяви собi велику, залиту сонцем кiмнату з бiлими стiнами та рiвними рядами однакових лiжок. Бiля мене стояла iстота, яку навряд чи можна було назвати людиною. Це був карлик iз величезною, як куля, i зовсiм голомозою головою. Вiн жваво щось бурмотiв, мабуть, голландською, при цьому активно жестикулюючи. Я з подивом дивився на нього. Це, либонь, розсердило його ще бiльше, бо вiн простягнув до мене страшнi, темнi, викривленi руки, що бiльше нагадували мацаки якоiсь дивовижноi тварини.

Неподалiк вiд лiжка стояла група людей, котрi з цiкавiстю розглядали мене. Я поглянув на них, i мене охопив крижаний жах. Це були нещаснi, спотворенi, розпухлi iстоти з деформованими кiнцiвками, iз обличчями, вкритими страшними виразками.

Усi вони галасували та реготали, поглядаючи на мене, дехто хапався за боки вiд смiху. Їхнiй пекельний регiт досi дзвенить у моiх вухах.

Лютий карлик, вочевидь, власник лiжка, схопив мене за плече своiми страшними мацаками. Мiж нами виникла боротьба. Із моеi рани полилася кров, та це не зупинило мого мучителя. Перевага в силi була явно на його боцi. У головi моiй запаморочилося, i я знову знепритомнiв.