Справи Шерлока Голмса

Пiдiйдiть до вiкна, якщо хочете роздивитися цю красу, як слiд. Тепер тримайте проти свiтла! Ось!

– Дякую!

Шерлок пружиною вистрибнув iз крiсла манекена та вихопив коштовнiсть. Тепер вiн тримав ii в однiй руцi, а iншою спрямував револьвер у голову графа. Двое лиходiiв вiд подиву роззявили пельки. Перш нiж вони оговтались, Голмс натиснув на електричний дзвiнок.

– Жодного насильства, панове, жодного опору, прошу вас! Бережiть меблi! Вам повинно бути вже ясно, що ваша позицiя програшна. Полiцiя чекае внизу.

Розгубленiсть графа перемогла його лють i страх.

– Але хай йому грець, як? – прохрипiв вiн.

– Ваше здивування цiлком природне. Ви ж не знаете, що за цiею фiранкою е ще однi дверi, що ведуть до моеi спальнi. Менi здалося, що ви мене почули, коли я змiстив фiгуру, але удача була на моему боцi. Це дало менi шанс вислухати всю вашу бесiду, яка була б не такою вiдвертою, якби ви знали про мою присутнiсть.

Граф махнув, як переможений.

– Ми здаемося, Голмсе. Тепер я вiрю, що ви сам диявол.

– У будь-якому разi недалеко втiк вiд нього, – вiдгукнувся Шерлок iз чемною посмiшкою.

Тугодум Сем Мертон лише тепер спромiгся оцiнити ситуацiю. Коли вiдгомiн важких крокiв долинув зi сходiв, вiн нарештi порушив тишу.

– Здаеться, фараон! – сказав вiн. – Нiяк не второпаю, що з цiею скрипучою скрипкою! Я досi ii чую.

– Ще б пак, – вiдповiв Голмс. – Маете цiлковиту рацiю. Нехай ще пограе! Сучаснi грамофони – чудовий винахiд.

Полiцiя з’явилася блискавично, кайданки клацнули, а злочинцiв повели до кеба, що iх очiкував.

– Лорд Кантлмiр, сер.

– Кличте його, Бiллi. Це знаменитий пер, котрий представляе iнтереси найвищих осiб, – дозволив Голмс. – Це вiрний i вiдданий чоловiк, котрий належить до старого режиму. Змусимо його бути чемним? Посмiемо дозволити собi таку примху? Вiн iще не знае нiчого з того, що сталося.

Дверi вiдчинилися, щоб показати тонку, сувору постать iз довгим обличчям i вiкторiанськими, чорними, як смола, вусами, що навряд чи пасували до його похилих плечей i невпевненоi ходи. Шерлок ступив уперед i простягнув руку, на яку гiсть не вiдреагував.

– Як справи, лорде Кантлмiр? Цiеi пори року холодно, але в примiщеннi доволi тепло. Чи можу я взяти вашого плаща?

– Нi, дякую, я його не знiматиму.

Голмс наполегливо смикнув за рукав.