Спогади про Шерлока Голмса

Вона любить мене всiм серцем, всiею душею й нiколи не кохала дужче, нiж зараз. Я це знаю, вiдчуваю. Цього не бажаю обговорювати. Чоловiк може легко розрiзнити, чи любить його жiнка. Але мiж нами пролягла таемниця, i в нас усе не буде, як ранiше, поки вона не зникне.

– Будьте люб’язнi, мiстере Мунро, викладайте своi факти, – пiдбадьорив Голмс трохи нетерпляче.

– Розкажу, що знаю про минуле життя Еффi. Вона була вдовою, коли ми з нею зустрiлися, хоча й зовсiм молодою – iй було двадцять п’ять. Тодi вона називалася мiсiс Геброн.

Юнкою поiхала в Америку, i жила там сама в Атлантi, де й вийшла замiж за того Геброна, адвоката з багатою клiентурою. У них була дитина, але потiм там спалахнула епiдемiя жовтоi лихоманки, яка забрала обох – чоловiка та дитину. Я особисто бачив свiдоцтво про смерть чоловiка. Пiсля цього Америка жiнцi обридла, вона повернулася на батькiвщину й почала жити з незамiжньою тiткою в Мiдлсексi, у мiстi Пiннер. Мабуть, варто згадати, що чоловiк не залишив ii без грошей: жiнка отримала невеликий капiтал – чотири з половиною тисячi фунтiв, якi правник так вдало помiстив, що вона отримувала в середньому сiм вiдсоткiв на рiк. Жiнка прожила в Пiннерi всього пiвроку, коли з нею познайомився я. Ми покохали один одного й одружилися за кiлька тижнiв. Сам я торгую хмелем, i, оскiльки мiй прибуток становить сiмсот-вiсiмсот фунтiв на рiк, то ми не бiдуемо, орендуемо вiллу в Норберi за вiсiмдесят фунтiв на рiк. Наш будиночок нагадуе сiльську хатину, хоч це й поруч iз мiстом. Поблизу, трохи далi по шосе, е заiзд i ще два будинки, прямо перед нами – поле, а з протилежного боку – самотнiй котедж; i, крiм цих будинкiв, немае жодного житла ближче, нiж на пiвдорозi до станцii. Випадають такi мiсяцi в роцi, коли справи затримують мене в мiстi, але влiтку я буваю бiльш-менш вiльний, i тодi ми з дружиною такi щасливi в нашому замiському будиночку, що кращого й прагнути не можна. Кажу вам, мiж нами нiколи не було якихось сварок, поки не почалася ця клята iсторiя.

Одну рiч маю повiдомити до того, як розповiдатиму далi.

Коли ми побралися, моя дружина перевела на мене весь свiй статок, по сутi, всупереч моiй волi, бо я розумiю, наскiльки незручно це може обернутися, якщо моi справи похитнуться. Але вона так зажадала, i так було зроблено. Й ось шiсть тижнiв тому вона раптом каже менi:

«Джеку, коли ти брав моi грошi, то казав, що коли вони менi знадобляться, менi достатньо буде просто попросити».

«Звiсно, – сказав я, – вони ж твоi».