Його прощальний уклін

Представникам закону наша логiчна схема швидше за все видасться химерою. Зникнення жiнки нiчого не означае, оскiльки будь-хто з мешканцiв цього дивного будинку може не з’являтися тижнями. І все ж ii життю зараз, можливо, загрожуе небезпека. Все, що я можу зробити, – це спостерiгати за будинком i поставити мого помiчника Ворнера чатувати бiля ворiт. І водночас ми не маемо права залишатися пасивними спостерiгачами. Якщо закон безсилий, мусимо йти на ризик.

– Що пропонуете?

– Я знаю, де ii кiмната. Туди можна потрапити з даху бiчноi прибудови.

Мiй план полягае в тому, що ми з вами вирушимо туди сьогоднi вночi та зважимо, чи не вдасться нам проникнути в саме серце таемницi.

Маю сказати, що це була малоприемна перспектива. Старовинний будинок iз його атмосферою насильства, дивними та зловiсними мешканцями, у якому на нас чекали невiдомi небезпеки, так само, як i той факт, що в очах закону ми будемо змушенi поставити себе в незручне становище, – усе це охолоджувало мiй запал. Однак у залiзнiй логiцi Голмса було щось, що робило неможливим спробу ухилитися вiд будь-якого з задуманих ним планiв, якими небезпечними вони б не були.

Адже ясно, що так i тiльки так можна було знайти вихiд iз становища.

Я мовчки потиснув моему колезi руку. Жереб був кинутий.

Однак нашому розслiдуванню не довелося закiнчитися такою ризикованою пригодою. Було близько п’ятоi години, i вже починало сутенiти, коли в нашу кiмнату увiрвався збуджений чоловiк.

– Вони поiхали, мiстере Голмс. Останнiм потягом.

Ледi вдалося вирватися, i я довiз ii сюди кебом.

– Дуже добре, Ворнере! – вигукнув Голмс, схопившись на ноги. – Прогалини заповнюються, Ватсоне!

У кебi сидiла жiнка, напiвпритомна вiд нервового виснаження. На ii худому, змарнiлому обличчi були помiтнi слiди нещодавнiх переживань. Голова жiнки безсило опустилася на груди, i коли вона пiдняла ii та звернула на нас тьмяний погляд, я побачив чорнi зiницi ii сiрих очей. Їi задурманили опiумом.

– Я стояв на вартi бiля брами, як ви й наказали, мiстере Голмс, – почав свою розповiдь наш помiчник i колишнiй садiвник.

 – Коли екiпаж виiхав iз ворiт, я подався за ним на станцiю. Ледi йшла так, як ходять сновиди, але коли вони спробували змусити ii сiсти в потяг, жiнка прокинулася й вчинила опiр. Вони запхали ii до вагона, та ледi таки примудрилася вибратися назад. Я прийшов iй на допомогу, посадив у кеб – i ось ми тут. Нiколи не забуду обличчя у вiкнi вагона, що витрiщилось на мене, коли я ii вiв.