Його прощальний уклін

Якiсь дивнi подii, однак, позбавили його звичного самовладання та залишили на ньому помiтнi слiди у виглядi розпатланого волосся, розпашiлих щiк, неспокiйного погляду та метушливих жестiв. Вiн одразу ж заговорив про свою справу.

– Зi мною трапилася зовсiм незвичайна та неприемна пригода, мiстере Голмс, – сказав вiн. – У життi не опинявся в таких ситуацiях. Це просто обурливо й не схоже нi на що. Дуже прошу дати менi хоч якiсь пояснення.

Вiн насупився й важко дихав вiд гнiву.

– Заради бога сiдайте, мiстере Скотт Екклз, – заспокiйливим тоном промовив Голмс.

 – Насамперед я хотiв би запитати, чому ви прийшли саме до мене?

– Розумiете, сер, ця справа, схоже, не з тих, якими займаеться полiцiя, i все ж, коли ви дiзнаетеся факти, то зрозумiете, що я не мiг залишити все так, як е. Приватнi детективи – люди, до котрих у мене немае жодноi симпатii, але все ж, почувши ваше iм’я…

– Зрозумiло. Тодi наступне запитання: чому ви не прийшли вiдразу?

– Що ви хочете цим сказати?

Голмс зиркнув на годинник.

– Зараз п’ятнадцять хвилин по другiй, – сказав вiн. – Телеграму ви вiдправили о першiй, але, зважаючи на ваш одяг i зовнiшнiй вигляд, важко не збагнути, що вашi неприемностi почалися ще вранцi, коли ви прокинулися.

Наш клiент пригладив кучму волосся й провiв рукою по неголенiй щоцi.

– Маете рацiю, мiстере Голмс. Менi й на гадку не спало подбати про зовнiшнiсть. Я був дуже радий, що вибрався з того будинку. Потiм я, перш нiж iхати до вас, зайшов до власникiв будинку, i вони сказали, що мiстер Гарсiя завжди регулярно платив за оренду й що у Вiстерiя-Лодж досi все було гаразд.

– Зачекайте, сер, – засмiявся Голмс. – Ви зовсiм, як мiй приятель доктор Ватсон, котрий мае кепську звичку розповiдати iсторii, починаючи з кiнця. Будь ласка, зберiться з думками та розкажiть менi чiтко й послiдовно, що це були за подii, якi погнали вас за порадою та допомогою незачесаним й неохайним, iз розв’язаними шнурiвками й у неправильно застебнутому жилетi.

Наш вiдвiдувач похмуро оглянув себе:

– Розумiю, що збоку це виглядае жахливо, мiстере Голмс.

За все мое життя я не можу пригадати жодного випадку, коли б дозволив собi щось таке. Але впевнений, що пiсля того, як я розповiм вам усе про цю дивну справу, що я зараз i зроблю, ви менi пробачите.

Однак розповiдь його була задушена в зародку. У передпокоi пролунав галас, i мiсiс Гадсон, вiдчинивши дверi, впустила до кiмнати двох здоровенних чолов’яг офiцiйного вигляду.