Спілка рудих = Тhe Red-Headed League

Йому вдалося з’ясувати, що щоденник i листи лежать у середнiй шухлядi секретера, також вiн скопiював ключа. Бiльше нiчого робити не хотiв. Лише передав менi план будинку й повiдомив, що в другiй половинi дня в кабiнетi нiкого не бувае, бо секретар працюе ось тут, нагорi. Зрештою я зважилася та проникла в оселю, щоб забрати папери. Менi це вдалося, але якою цiною! Документи були в моiх руках i я вже замикала шухляду столу, коли той юнак схопив мене. Я його бачила вранцi. Ми зустрiлися на дорозi, i я спитала, де живе професор Корем, не знаючи, що вiн працюе секретарем у цьому обiйстi.

– Саме так! – вигукнув Голмс. – Прийшовши додому, секретар розповiв своему працедавцю про зустрiч. Вмираючи, спробував пояснити, що це була вона, тобто та, про котру вiн йому казав.

– Дозвольте менi закiнчити, – владно звелiла жiнка, i ii обличчя спотворилося, буцiмто вiд болю. – Коли юнак упав горiлиць, я кинулася геть iз кiмнати, помилилася дверима й опинилася в спальнi чоловiка. Вiн хотiв мене видати. Але я сказала йому, що його життя в моiх руках.

Якщо вiн вiддасть мене правосуддю, то я видам його органiзацii. Хотiла жити не заради себе самоi, а мала реалiзувати задумане. Вiн знав, що я зроблю те, чим погрожувала, i що його доля – у моiх руках. З цiеi причини, i винятково тому вiн сховав мене. Штовхнув мене в цей сховок, що залишився вiд минулих часiв, i про який знав лише вiн. Чоловiк харчувався у своiй спальнi й мiг видiляти менi дещицю своеi iжi. Ми вирiшили, що, коли полiцiя покине будинок, я зникну вночi й нiколи бiльше не повернуся. Але ви якимось чином про все дiзналися.

Вона вийняла з-за пазухи невеликий пакет.

– Вислухайте моi останнi слова. Цей пакет врятуе Олексiя, я довiряю його вашiй честi та вашiй любовi до справедливостi. Вiзьмiть його. Вiднесiть у росiйське посольство. Я виконала свiй обов’язок i…

– Зупинiть ii! – вигукнув Голмс. Вiн кинувся до жiнки й вирвав iз ii рук маленьку пляшечку.

– Пiзно, – сказала вона й упала на лiжко. – Я прийняла отруту ще перед тим, як вийти зi сховку.

У головi паморочиться. Я вмираю. Прошу, сер, не забудьте про пакет.

– Простий випадок, однак певним чином дуже повчальний, – зауважив Голмс, коли ми поверталися до мiста. – Вся справа залежала вiд пенсне. Якби не щаслива випадковiсть, що вмираючий секретар останньоi митi схопив його, я не переконаний, що ми б знайшли розв’язок. Менi було зрозумiло, що, втративши такi потужнi скельця, людина стае безпорадною та слiпою.