Загублений світ

Такий же розгублений вигляд бувае у шекспiрознавця, котрого образив лютий беконiанень, або у астронома, котрий зiткнувся з фанатиком, переконаним, що Земля пласка. Пан Волдрон замовк на секунду, а потiм, пiдвищивши голос, дидактично повторив своi останнi слова:

– На щастя, всi вони зникли з нашоi планети задовго до появи на нiй першоi людини.

– Це ще питання! – повторив той самий голос.

Волдрон кинув здивований погляд на професорiв, котрi розсiлися за столом, i нарештi зупинився на Чел-ленджерi, котрий усмiхався iз заплющеними очима, немов увi снi, вiдкинувшись на спинку стiльця.

– А, розумiю! – Волдрон стенув плечима. – Це мiй приятель професор Челленджер!

І пiд регiт усiеi зали вiн повернувся до перерваноi лекцii, нiби подальшi пояснення були цiлком зайвi.

Але на цьому справа не вичерпалася. Який би шлях не обирав доповiдач, блукаючи в нетрях минулого, всi вони неодмiнно приводили його до згадки про зниклих доiсторичних тварин, що негайно викликало з грудей професора те ж гучне ревiння.

У залi вже заздалегiдь передбачали кожну його реплiку та зустрiчали ii захопленим гомоном. Студенти, котрi тiснилися зiмкнутими рядами, не залишалися в боргу, й, як тiльки чорна борода Челленджера рухалася, сотнi голосiв, аби дати йому вiдкрити рот, дружно волали: «Це ще питання!» – а з переднiх рядiв почулися обуренi крики: «Тихiше! Ганьба!» Волдрон, лектор досвiдчений, загартований у боях, розгубився остаточно. Вiн замовк, потiм узявся щось бурмотiти, запинаючись на кожному словi i повторюючи вже сказане, загруз у довгiй фразi, а наприкiнцi накинувся на винуватця всього безладу.

– Це переходить будь-якi межi! – вибухнув вiн, люто блискаючи очима. – Професоре Челленджер, прошу вас припинити цi обурливi та непристойнi вигуки!

Зала притихла. Студенти завмерли вiд захоплення: високi олiмпiйцi затiяли чвари на iхнiх очах! Челленджер неквапливо вивiльнив свое важке тiло з обiймiв крiсла.

– А я, своею чергою, прошу вас, пане Волдрон: припинiть стверджувати те, що суперечить науковим даним, – сказав вiн.

Цi слова викликали справжню бурю. У загальному галасi та реготi чулися лише окремi обуренi вигуки: «Ганьба!», «Хай говорить!», «Вигнати його в три шиi!», «Геть зi сцени!», «Це нечесно – дайте йому слово!» Голова схопився з мiсця i, мляво махаючи руками, схвильовано щось бурмотiв.