Загублений світ

Прощавайте, лорде Джон! Наскiльки я знаю, наука для вас – книжка зi сiмома печатками. Але полювання в тих мiсцях вам сподобаеться. Не сумнiваюся, що з часом в «Мисливцi» з’явиться ваша замiтка про те, як ви пiдстрелили дiморфодона. Бувайте й ви, професоре Сам-мерлi. Якщо у вас ще не вичерпалася здатнiсть до самовдосконалення, в чому, вiдверто кажучи, я сумнiваюся, то ви повернетеся до Лондону значно розумнiшим.

Вiн круто обернувся, i за мить я побачив iз палуби його присадкувату постать, що продиралася крiзь натовп до потяга.

Ми вже вийшли в Ла-Манш. Лунае останнiй гонг, що сповiщае про те, що час здавати листи. Зараз ми попрощаемося з лоцманом.

А тепер «уперед, кораблику, вперед пливи!». Хай береже Бог усiх нас – i тих, хто залишився на березi, i тих, хто сподiваеться на щасливе повернення додому.

Роздiл 7. Завтра ми зникнемо у безвiстi

Не стану обтяжувати тих, до кого дiйде ця оповiдка, описом нашого переiзду комфортабельним океанським лайнером, не буду розповiдати й про тижнi, проведенi в Парi (обмежуся лише вдячнiстю компанii «Перейра-да-Пiнта» за допомогу при закупiвлi спорядження), i лише коротко згадаю про нашу мандрiвку вгору по широкiй, каламутнiй, ледачiй Амазонцi – подорож, здiйснену на кораблi, що майже не поступаеться за розмiром тому, яким ми перетнули Атлантичний океан.

Пiсля багатьох днiв шляху наша група висадилася в мiстi Манаос, за проходом Обiдос. Там нам вдалося уникнути вельми сумнiвних принад мiсцевого готелю завдяки люб’язностi пана Шортмена, представника Британсько-Бразильськоi торговоi компанii.

Ми прожили в його гостиннiй фазендi до термiну, зазначеному на конвертi, який передав нам професор Челленджер. Перш нiж приступити до опису несподiваних подiй цього дня, менi хотiлося б дещо докладнiше охарактеризувати моiх товаришiв i тих, кого ми завербували в Пiвденнiй Америцi для обслуги нашоi експедицii. Пишу дуже вiдверто та покладаюся на властивий вам такт, пане МакАрдл, бо до публiкацii цей матерiал пройде через вашi руки.

Науковi заслуги професора Саммерлi занадто добре вiдомi – про них немае потреби згадувати. Вiн виявився набагато пристосованiшим до такоi важкоi експедицii, нiж могло здатися на перший погляд. Його худе, жилаве тiло не знае втоми, а суха, глузлива i часом украй недружня манера залишаеться незмiнною за будь-яких обставин. Незважаючи на своi шiстдесят п’ять рокiв, вiн жодного разу не поскаржився на труднощi, з якими нам часто доводилося стикатися.