Загублений світ

Нашим справжнiм власником був, певна рiч, Бомонт, але вiн зазвичай жив у розрiдженiй атмосферi олiмпiйських висот, звiдки його погляду вiдкривалися лише такi подii, як мiжнароднi кризи або крах кабiнету мiнiстрiв. Інодi ми бачили, як вiн величаво пливе в свое святилище, спрямувавши погляд кудись у далечiнь, подумки блукаючи десь на Балканах або в Перськiй затоцi. Для нас Бомонт залишався недосяжним, i ми зазвичай мали справу з МакАрдлом, котрий був його правою рукою.

Коли я увiйшов до редакцii, старигань кивнув менi та зсунув окуляри на лисину.

– Отже, пане Мелоун, звiдусiль про вас чую. Ви робите успiхи, – привiтався вiн.

Я подякував.

– Ваш нарис про вибух на шахтi просто чудовий. Те саме можу сказати i про пожежi в Саутворку. Маете все необхiдне, щоб стати хорошим журналiстом. Ви прийшли в якiйсь справi?

– Хочу попросити вас про послугу.

Погляд МакАрдла злякано забiгав по кiмнатi:

– Гм! Гм! А що таке?

– Чи не могли б ви, сер, послати мене з якимось дорученням вiд нашоi газети? Я зроблю все, що в моiх силах, i привезу вам цiкавий матерiал.

– А яке доручення маете на увазi, пане Мелоун?

– Будь-яке, сер, аби воно було пов’язане з пригодами та небезпеками. Я не зраджу сподiвань, сер. І чим важче менi буде, тим краще.

– Ви, здаеться, не проти попрощатися з життям?

– Нi, просто не хочу, щоб воно минуло даремно, сер.

– Любий мiй пане Мелоун, ви вже занадто… занадто перейнялися. Часи не тi. Витрати на спецiальних кореспондентiв перестали себе виправдовувати.

І, в будь-якому разi, такi доручення даються репортеру з iм’ям, котрий уже завоював довiру публiки. Бiлi плями на мапi давно заповненi, а ви нi сiло нi впало розмрiялися про романтичнi пригоди! Втiм, стривайте, – додав вiн i раптом усмiхнувся. – До речi, про бiлi плями. А що, коли ми розвiнчаемо одного шарлатана, сучасного Мюнхгаузена, i пiдiймемо його на кпини? Чому б вам не викрити його брехню? Це буде непогано. Погоджуетеся?

– Що завгодно, куди завгодно – я готовий на все!

МакАрдл занурився в роздуми.

– Є один чоловiк… – озвався вiн нарештi. – Тiльки не знаю, чи вдасться вам налагодити з ним стосунки або хоча б домогтися iнтерв’ю. Втiм, у вас, здаеться, е дар викликати прихильнiсть людей до себе. Не збагну, в чому тут суть, – чи ви такий уже симпатичний юнак, чи це тваринний магнетизм, чи ваша життерадiснiсть, але я на собi це вiдчув.

– Ви дуже добрi до мене, сер.