Вампір із Сассексу (збірник)

Бiльш злочинноi фiзii менi в життi не доводилося бачити!

– Правда? Справжнiй злодiй! А конi, а кузня? Еге, цiкава забiгайлiвка цей «Бiйцiвський когут»! Давайте-но поспостерiгаемо, що там дiеться, лише обережно, нишком.

Позаду нас височiв пологий пагорб, усiяний сiрими валунами. Коли ми почали пiдiйматися вгору його схилом, я поглянув у бiк Голдернесс-холу й раптом побачив велосипедиста, котрий швидко мчав дорогою.

– Пригнiться, Ватсоне! – гукнув Голмс, опустивши менi на плече свою важку руку.

Тiльки-но ми встигли сховатися за валун, як цей чоловiк пролетiв повз нас.

У хмарi пилу, здiйнятого велосипедистом, передi мною промайнуло блiде, схвильоване обличчя, у кожнiй рисi якого застиг жах: вiдкритий рот, застиглий погляд дико вирячених очей. Це була якась безглузда карикатура на чепуристого, стрункого Джеймса Вайлдера, нашого вчорашнього знайомого.

– Секретар герцога! – скрикнув Голмс. – Мерщiй, Ватсоне! Поглянемо, що йому там треба.

Стрибаючи по камiнню, ми видерлися нагору схилом i побачили звiдти дверi заiзду.

Велосипед Вайлдера стояв бiля стiни. У будинку не було помiтно жодного руху, у вiкна нiхто не визирав.

Сонце заходило за високi вежi Голдернесс-холу, i на рiвнину повiльно спускалися сутiнки. Незабаром у згуслiй темрявi зi стайнi при заiздi виiхав екiпаж iз лiхтарями обабiч, i через хвилину-другу вiн щодуху промчав повз нас у напрямку Честерфiлду.

– Як це розумiти, Ватсоне? – прошепотiв Голмс.

– Схоже на втечу.

– Екiпаж, а в ньому лише одна людина, наскiльки менi вдалося розгледiти.

Але це не мiстер Джеймс Вайлдер, бо вiн, погляньте, он там стоiть.

Посеред яскраво освiтленого прямокутника дверей чорнiла постать секретаря. Витягнувши шию, вiн вдивлявся в темряву, явно чекаючи на когось. Минуло кiлька хвилин, i нарештi на дорозi почулися кроки. У свiтлi, що падало з дверей, промайнула ще чиясь тiнь, дверi зачинили, i заiзд знову занурився в морок. Потiм в одному з його горiшнiх вiкон засвiтили лампу.

– Дивнi вiдвiдувачi заходять у «Бiйцiвський когут», – зауважив Голмс.

– Вхiд у шинок iз iншого боку.

– Правильно. Цi двое, ймовiрно, не просто вiдвiдувачi, а гостi власника. Але що знадобилося в цьому лiгвi мiстеру Джеймсу Вайлдеру, та ще такоi пiзньоi години? І кому вiн призначив там зустрiч? Ризикнемо, Ватсоне, пiдiйдiмо до них ближче.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.