Вампір із Сассексу (збірник)

За ним йшла висока худорлява жiнка з чарiвною дитинкою на руках. Фергюсон узяв темноокого золотоволосого хлопчика й нiжно поцiлував його.

– Не розумiю, як хтось може бажати зробити йому боляче, – пробурмотiв вiн, глянувши на маленький червоний слiд на шийцi дитини.

Я випадково поглянув на Голмса й побачив на його обличчi надзвичайну напругу. Обличчя товариша здавалося вирiзьбленим зi слоновоi кiстки, а очi, тiльки-но спрямованi на батька та сина, з цiкавiстю розглядали щось на iншому боцi свiтлицi.

Простеживши за поглядом детектива, менi вдалося встановити лише те, що вiн дивиться крiзь вiкно на сумний мокрий сад. Хоча вiконницi наполовину прикривали вiкно та затiнювали вигляд, але все ж не було сумнiву, що саме вiкно прикувало до себе всю увагу мого приятеля. Потiм вiн усмiхнувся й перевiв погляд на маля. На його нiжнiй шийцi червонiла цятка. Не кажучи нi слова, Голмс уважно оглянув ii. Взяв рученя хлопчика.

– До побачення, малюче! Ти дивно вступив у життя.

Я хотiв би поговорити з вами вiч-на-вiч, няню.

Вiн вiдвiв мiсiс Мезон набiк i про щось серйозно розмовляв iз нею. Я розчув лише останне речення:

– Сподiваюся, вам уже недовго доведеться боятися!

Няня, мовчазна та стримана жiнка, вийшла разом iз своiм вихованцем.

– Що це за жiнка? – спитав Голмс.

– Вона не надто привiтна, як бачите, але мае золоте серце. Обожнюе дитину…

– Вона вам подобаеться, Джекi?

Голмс раптом обернувся до хлопчика, виразне обличчя пiдлiтка потемнiло, i вiн похитав головою.

– Джекi дуже суворий, – усмiхнувся Фергюсон, обiймаючи сина. – На щастя, я належу до числа його симпатiй.

Хлопчик притиснувся до батька.

– Іди, маленький Джекi, – вiдпустив сина батько.

Вiн люблячими очима стежив за пiдлiтком, поки той не зник за дверима.

– Зараз я вiдчуваю, мiстере Голмс, – сказав господар, – що марно потурбував вас! Що ви можете вдiяти в усьому цьому? З вашоi точки зору це, ймовiрно, винятково складна та делiкатна справа.

– Безумовно, – сказав мiй товариш. – Але складнiсть нiколи не вiдлякувала мене. Фактично, я розгадав справу ще до того, як ми залишили наше помешкання. Менi залишалося лише пiдкрiпити своi висновки за допомогою спостережень.

Фергюсон помацав рукою чоло.

– Заради Бога, мiстере Голмс, – мовив вiн хрипко, – якщо бачите правду в усьому цьому жахiттi, чому ж мовчите. Що менi робити?!

– Звiсно, я маю пояснити.