Вельможний клієнт

– Без сумнiву, ви маете рацiю, мiстере Голмс. Дивно, невже ви можете тримати у пам’ятi назви всiх зброярень?

Голмс нiяк не вiдреагував на цю реплiку.

– Звiсно, це американська мисливська рушниця, – правив далi Мейсон. – Я десь читав, що спиляними мисливськими пукавками користуються в деяких штатах Америки. Це спало менi на думку ще до виявлення лiтер мiж стволами. Очевидно, чоловiк, який прокрався в будинок i вбив його господаря, був американцем.

Мак-Дональд похитав головою.

– Це зовсiм не очевидно, – сказав вiн.

– Я досi не впевнений, що в оселi був чужинець.

– А як же вiкно, кров на пiдвiконнi, дивна картка, слiди чобiт у кутку, рушниця?

– Усе могли пiдлаштувати. Дуглас був американцем або довго жив в Америцi. Як i Беркер. Вам немае потреби вводити в будинок американця, щоб приписати йому всi цi чудасii.

– Емс, дворецький…

– Йому можна вiрити?

– Вiн десять рокiв служив у сера Чарльза Чендоса i надiйний як скеля. Вiн жив у Дугласа ще до того, як той орендував замок.

Так от, Емс нiколи не бачив у будинку такоi рушницi.

– Рушницю намагалися сховати, тому й спиляли люфи. Їi легко можна було запхати в якусь валiзу. Як Емс може бути впевнений, що такоi рушницi не було в будинку?

– Однак у такому разi вiн хоча б раз ii та й побачив.

Мак-Дональд знову похитав головою.

– Я все ж таки не певен, що жодноi рушницi нiколи не було в цiй оселi.

– Подiлiться тодi з нами своiми мiркуваннями, мiстере Мак, – пропросив Голмс з iнтонацiею мирового суддi.

– Цей чоловiк – не грабiжник. Історiя з перснем i картка вказують на навмисне вбивство з особистих мiркувань. Чоловiк прокрався в будинок iз твердим намiром убити. Вiн знае, що, втiкаючи, зiткнеться з труднощами, бо будинок оточений ровом iз водою. Яку ж зброю обрати? Звiсно, безшумну. Тодi вiн мiг би сподiватися, скоiвши вбивство, вислизнути у вiкно та перебратися через рiв. Сподiваюся, з такими мiркуваннями погодяться всi. І погодяться з тим, що абсурдно було б принести з собою найгучнiшу зброю, яка тiльки iснуе. Чудово знаючи при цьому, що кожна людина в будинку щодуху примчить на пострiл i виявить його ще до того, як вiн перебереться через рiв.

– Авжеж, ви грунтовно продумали свою аргументацiю, – задумливо мовив мiй товариш. – Потрiбнi особливо вагомi докази зворотного. Скажiть, Мейсоне, коли ви дослiджували зовнiшнiй бiк рову, то не виявили слiдiв, залишених людиною пiсля прогулянки водою?

– Жодних слiдiв, мiстере Голмс.