Вельможний клієнт

За роки його служби в полiцii Голмс уже двiчi допомагав йому, вдовольняючись при цьому лише радiстю мислителя, котрий розв’язав надскладну проблему. Шотландець вiдповiдав глибокою вдячнiстю та повагою, радячись iз Голмсом у кожному скрутному випадку. Не надто схильний до приятелювання, Голмс ставився до шотландця iз симпатiею i дружньо всмiхнувся, побачивши колегу.

– Ви рання пташка, мiстере Мак. Боюся, що ваш вiзит спричинила якась нова надзвичайна подiя.

– Я вибрався так рано тому, що першi години пiсля злочину найдорожчi для нас…

Молодий iнспектор раптом затнувся й здивовано задивився на клаптик паперу, що лежав на столi.

– «Дуглас», – пробурмотiв вiн. – «Бiрлстоун»! Джентльмени, але ж це якась чортiвня! В iм’я всього святого, звiдки ви взяли цi iмена?!

– Із шифру, який доктор Ватсон i я щойно розгадали. А в чому рiч?

Інспектор продовжував здивовано витрiщатися на нас обох:

– Справа в тому, що мiстера Дугласа з Бiрлстоунськоi садиби по-звiрячому вбили сьогоднi вночi.

Роздiл 2

МІРКУВАННЯ ШЕРЛОКА ГОЛМСА

Це був один iз тих драматичних моментiв, якi складали головний сенс життя мого приятеля.

Було б перебiльшенням стверджувати, що вiн виглядав приголомшеним. У його вдачi не було й тiнi нечуйностi, але, звiсно, нерви його були загартованi постiйною напруженою роботою. Душевнi потяги чоловiка в такi митi нiби дрiмали, зате iнтелектуальна сприйнятливiсть загострювалася до краю. У цьому випадку на обличчi Голмса не було помiтно навiть слiду того жаху, який пройняв мене пiсля слiв Мак-Дональда, швидше за все воно виражало iнтерес, iз яким хiмiк спостерiгае за химерним скупченням кристалiв на днi реторти.

– Чудово! – промовив Голмс пiсля невеликоi паузи. – Дивовижно!

– Вас, здаеться, не здивувала ця звiстка?

– Я зацiкавився, мiстере Мак. Чому маю ще й дивуватися? Я отримав повiдомлення, що однiй особi загрожуе небезпека. За годину дiзнаюся, що задум реалiзували й що цю особу вбили. Я зацiкавлений, це так, але нiтрохи не здивований.

Голмс розповiв iнспектору про зашифрованого листа та знайдений до нього ключ. Мак-Дональд сидiв за столом, спершись пiдборiддям на обидвi руки, i слухав iз напруженою увагою.

– Я хотiв iхати до Бiрлстоуна сьогоднi ж уранцi та зайшов попросити вас поiхати зi мною. Але з вашого повiдомлення випливае, що ми можемо успiшнiше дiяти в Лондонi.

– Нi, не так, мiстере Мак, – заперечив Голмс.

– Зважте все, мiстере Голмс, – не здавався iнспектор.