ЧОРТІВ ПОСОХ

А батько Альбiни хотiв навiть застрелити Шахрая. Добре, рушниця дала осiчку, i Шахрай втiк. І тодi не сидiти б йому бiля моiх нiг, облизуючись. Одного разу вiн навiть мене врятував. Попросив мене якось батько по веснi нарiзати шелюги для плетiння кошикiв. Я, взявши санки, по твердому снiжному насту пiшов в найближчий тальник. Коли я, нарештi, нарiзав гiлок i прив'язав iх мотузками до санкам, сонце, уже пiднявшись над селищем, почало пригрiвати. Крижаний покрив у вiдкритих вiд чагарникiв мiсцях вже почав пiдтавати i не витримував мого ваги – я провалювався.

Тому я тримався тiнi рiдкiсних дерев та чагарникiв i не помiтив, як оточила мене зграя розлючених собак. Не пам'ятаю, як опинився на найближчому деревi. Почав кликати на допомогу. Я був поруч iз селищем, але мене нiхто не чув. Почув тiльки Шахрай i прибiг, зiрвавши ланцюга. Вiн i розiгнав розлючених собак.

– Покотили далi, мiй спаситель, – посмiхнувся я. Пес, задоволений тим, що йому дозволили бiгти поруч, почав стрибати навколо мене. Ось i школа.

В щiлину мiж штахетником видно школярi, що проходять трудову практику.

– Гей, хлопцi! Полуниця ще не дозрiла?

– Та нi ще, зелена! Через тиждень приходь, – вiдповiдають пiонери через кущi.

І ми бiжимо далi. На «Сахалiн» – це кiлька будинкiв за лiсом – ми заiжджати не будемо. Спекотно сьогоднi. Треба подивитися, яке кiно привезли, i встигнути ще, скупатися до обiду в ставку. Тепер вгору по провулку бiля колодязя налiво до клубу. І як раз дядько Коля розвантажуе банки з кiнострiчкою.

Побачивши господаря, собака робить гак через клубний парк i чекае мене за клубом, щоб його не зловили i не посадили на ланцюг.

– Привiт, дядя Коля! Що привiз? – запитую я, роблячи зупинку, а сам поглядаю на Шахрая. У нього тiльки вушка з-за кропиви стирчать.

– Свинарка i пастух, – вiдповiдае дядько Коля, знiмаючи банку з воза.

– А «Чарлi Чаплiн» коли? А дитячий сеанс буде? – засинаю його питаннями я.

– Скоро буде. Приходь!

Ну ось, тепер ще одне завдання – знайти п'ять копiйок на денний сеанс.

Можна i куряче яйце або ж ковдру, щоб зашторити вiкна вiд сонця. Але мама ковдру не дае пiсля того разу, як порвали, знiмаючи з цвяха.

– Поки що, дядя Коля!

– Ей, стiй! Слухай, Данило! Не передаси чи дядi Петi афiшу? Нехай приб'е бiля магазину. Все одно йому робити нiчого. А то менi Орлика на кiнний двiр вiдвести треба i ще деякi справи.

Та знаю я, якi у нього справи! Зустрiтися з Зоею, дочкою Злобiна, i цiлуватися в засос.