Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Крiм того, ви принизили мене перед моiми людьми, i за це вам доведеться заплатити дуже дорого.

– Зрозумiло. Адже i ти теж врахуй, що вiдтепер твоi шанси на виживання вкрай малi. Якщо вважаеш, що добре мене впiзнав, то сильно помиляешся. Перш нiж затiвати цю гру, потрiбно було все добре зважити. А ти, судячи з усього, ризикнув кинути менi виклик i навiть не спромiгся навести довiдки. Раджу проявити розсудливiсть i не грати зi мною в хованки.

Сонце свiтило Матвiю в очi, але це не завадило йому побачити, як нервово засмикалося обличчя Черишева.

– Ти не в тому положеннi, щоб загрожувати, – нервово ляснув той. – Нагадую, що жiнка в моiх руках, i якщо я не повернуся до завтрашнього ранку в мiсто, то доля твоеi супутницi складеться набагато сумнiше, нiж може намалювати тобi твоя уява.

– Ближче до справи, – вiдрiзав Матвiй.

– Отже, – продовжив Черишев, трохи заспокоiвшись, – як я вже казав, ти перейшов менi дорогу, а я цього не люблю. Ти – гравець. Я б навiть сказав бiльше – азартний гравець. І, як ти правильно зауважив, я вирiшив продовжити нашу гру, нехай навiть i в такiй манерi.

Тiльки цього разу ми трохи пiднiмемо ставки. До трьохсот тисяч доларiв. Даю термiн в один мiсяць. Якщо через мiсяць у мене не буде цих грошей, твою супутницю чекае не дуже приемний сюрприз.

– Навiть якби у мене й були такi грошi, – закипiв Матвiй, – я б нiзащо не вiддав iх тобi. Забирайся звiдси, поки я не спокусився на твое жалюгiдне життя. Лiнда не у тебе. Я не настiльки дурний, щоб повiрити, що у тебе вистачило вправностi вкрасти ii з-пiд мого носа.

І я знайду ii.

– Тут ти правий, викрадав жiнку не я, – байдужим тоном промимрив Черишев, розглядаючи своi вiдполiрованi до блиску нiгтi, – але ii доля повнiстю в моему розпорядженнi, тому раджу не жартувати зi мною. А щодо грошей… Ви сюди не вiдпочивати приiхали. Ваша експедицiя мае неофiцiйний характер, а такi поiздки непогано оплачуються. Тому грошi у вас будуть. А шукати ii… Ось вже безглуздий задум. Шукати людину в цих лiсах – що голку в стозi сiна.

Бажаю успiху, – з посмiшкою резюмував Черишев.

З цими словами вiн розвернувся i пiшов до автомобiля, що чекав на нього. Пройшовши крокiв двадцять, вiн, не обертаючись, ехидно проголосив:

– У тебе рiвно мiсяць.

Матвiй повернувся до табору розгубленим i пригнiченим, де його миттево обступили учасники групи.

– Що трапилося? – схвильовано запитав Володимир. – Хто це був?

– Лiнду викрали, – вiдповiв Матвiй. – Це був органiзатор. Поставив менi умови.