Гобсек

Чому графиня пiдписала вексель, юридично недiйсний, але фактично надiйний? Адже цi нещаснi жiнки, свiтськi дами, так бояться сiмейного скандалу, коли б вексель було опротестовано, що ладнi розплатитися самi собою, коли не можуть заплатити грiшми. Менi закортiло довiдатися про таемну цiну цього векселя. Що тут приховуеться: дурiсть, необачнiсть, кохання чи жалiсть? Другий вексель на таку саму суму, пiдписаний Фаннi Мальво, подав менi купець, який торгуе тканинами i вже майже розорився. Жодна людина, маючи хоч який-небудь кредит у банку, не прийде в мою крамничку, бо перший крок вiд моiх дверей до мого письмового стола свiдчить про розпач, про вiдмову кредиту в усiх банкiрiв i близьке банкрутство.

Отже, менi доводиться бачити тiльки зацькованих оленiв, оточених зграею кредиторiв. Графиня живе на вулицi Ельдер, а Фаннi – на вулицi Монмартр. Яких тiльки здогадiв я не робив, виходячи вранцi з дому i якщо цi двi жiнки неплатоспроможнi, вони приймуть мене з бiльшою пошаною, нiж рiдного батька. Яких тiльки комедiй не гратиме передi мною графиня за тисячу франкiв! Вона прикинеться щиросердою, почне говорити зi мною нiжним голосом, яким воркуе з тим молодиком, на iм’я якого видано вексель, почне розсипати пестливi слова, може, навiть благатиме мене! А я…

Старий кинув на мене холодний погляд.

– А я непохитний, – сказав. – Я з’явлюсь там, як месник, як муки сумлiння. Та облишмо здогади. Приходжу.

– Графиня ще спить, – каже менi покоiвка.

– Коли ii можна бачити?

– Ополуднi.

– Може, графиня нездужае?

– Нi, пане, але вона повернулася з балу о третiй годинi ранку.

– Мене звуть Гобсек, перекажiть iй, що приходив Гобсек. Я ще раз зайду ополуднi.

І я йду собi, вiдзначаючи своi вiдвiдини слiдами на килимi, що вкривае схiдцi. Я люблю бруднити килими в багачiв – не через дрiб’язкове самолюбство, але щоб дати вiдчути пазури неминучостi. Приходжу на вулицю Монмартр до непоказного на вигляд будиночка, вiдчиняю стару хвiртку i бачу один з тих темних дворiв, у якi нiколи не заглядае сонце.

У комiрчинi воротаря чорно, шибки в нiй схожi на рукав дуже поношеного ватного пальта – темнi, заяложенi, потрiсканi.

– Панна Фаннi Мальво вдома?

– Вона вийшла, але якщо ви прийшли з векселем, то грошi ось тут.

– Я прийду пiзнiше, – сказав я.

Грошi залишено воротарцi – чудово, але менi захотiлося познайомитися з самою боржницею. Я уявляв ii собi гарненькою вертихвiсткою.