Гобсек

Гобсек

Honorе de Balzac

«Гобсек» – повiсть французького письменника Оноре де Бальзака, надрукована в 1830 роцi, що вiдкривае епопею «Людська комедiя» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою повiстi е влада грошей, а головним персонажем, навколо якого вiдбуваються всi дiйства, е лихвар Гобсек.

Оноре де Бальзак

Гобсек

Бароновi Баршу де Пеноен.

З помiж усiх вихованцiв Вандомського колежу, мабуть, тiльки ми з тобою обрали лiтературний шлях. Ми, що захоплювалися фiлософiею в тому вiцi, (коли нам годилося захоплюватися тiльки De viгis.

Ми зустрiлися з тобою знову, коли я писав цю повiсть, а ти працював над своiми прекрасними творами про нiмецьку фiлософiю. Отже, ми обидва лишились вiрнi своему покликанню. Сподiваюсь, тобi так само приемно буде побачити тут свое iм’я, як менi приемно написати його.

    Твiй давнiй шкiльний товариш де Бальзак.

Якось узимку 1829–1830 року в салонi вiконтеси де Гранлье до першоi години ночi засидiлися двое гостей, що не належали до ii рiднi.

Один з них, вродливий юнак, пiшов, як тiльки пробив годинник. Коли стукiт його екiпажа розлiгся по подвiр’ю, вiконтеса, побачивши, що лишились тiльки ii брат i друг сiм’i, якi кiнчали партiю в пiкет, пiдiйшла до дочки; дiвчина стояла бiля камiна i, здавалося, уважно розглядала прозорi вiзерунки на екранi, хоч насправдi так явно прислухалась до шуму кабрiолета, що це пiдтвердило побоюваннями матерi.

– Камiлло, якщо ти й далi так поводитимешся з молодим графом де Ресто, як сьогоднi ввечерi, я змушена буду не приймати його бiльше.

Послухайся мене, моя дитино, якщо ти вiриш моiй нiжнiй любовi, дозволь менi керувати тобою в життi. У сiмнадцять рокiв дiвчина ще не може судити нi про майбутне, нi про минуле, нi про певнi суспiльнi вимоги. Я зверну твою увагу тiльки на одну обставину. У пана де Ресто е мати, що здатна розтринькати мiльйони, жiнка низького походження, дiвоче прiзвище ii Горiо, i в молодi роки вона давала чимало приводiв до плiток. Вона так погано ставилася до свого батька, що, либонь, не заслуговуе мати такого гарного сина. Молодий граф обожнюе ii i пiдтримуе з синiвською вiдданiстю, вартою найбiльшоi похвали, так само пiклуеться вiн про свого брата й сестру. Та яка б чудова не була його поведiнка, – додала вiконтеса, лукаво усмiхаючись, – поки жива його мати, жодна порядна родина не наважиться довiрити юному Ресто майбутне i статок своеi дочки.